Eng.   Рус.
 
 



«Мова ненависті» як тавро і цензура. Європейський контекст

Після Другої світової війни багато європейських країн стали ухвалювати законодавчі акти, які забороняли «мову ворожнечі». Первинна мета – підтримування миру на європейському континенті. Початковою метою таких нормативних актів було приборкати підбурювання до расової та релігійної ненависті. Ці закони первинно були призначені для захисту від ксенофобії та антисемітизму. Слід зауважити, що в публічному дискурсі зустрічаються наступні словосполучення для визначення одного явища: «hate speech», «мова ворожнечі», «мова ненависті».

 

Витоки «hate speech»

 «Мови ненависті» має коріння в  трьох документах міжнародного права: Європейська конвенція з прав людини, Міжнародна конвенція про ліквідацію всіх форм расової дискримінації, Міжнародний пакт про громадянські і політичні права.

 Європейська конвенція з прав людини в статі 10 передбачає свободу вираження думок для всіх, але реалізація цього права обумовлена певними обмеженнями, необхідними, зокрема, «для захисту репутації і прав інших осіб».

 Відповідно до статті 4 Міжнародної конвенції про ліквідацію всіх форм расової дискримінації існує зобов'язання покарати за «всяке поширення ідей, заснованих на расовій перевазі або ненависті». Своєю чергою стаття 20 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права вимагає заборонити «будь-яку пропаганду національної, расової чи релігійної ненависті, що являє собою підбурювання до дискримінації, ворожнечі або насильства».

 hate-speech

Проблема визначення

 У міжнародному і європейському законодавстві чимало разів згадується «мова ненависті». Проте де-факто немає універсального узгодженого визначення цього терміну.

 Існує ряд міжнародних правових документів, які визначають певні критерії розпізнавання мови ненависті. До них, зокрема, можна віднести наступні:

• Конвенцію про захист національних меншин;

• Додатковий протокол до Конвенції про кіберзлочинність, який присвячений питанням протидії расизму і ксенофобії в Інтернеті;

• Рекомендація Ради Європи щодо «мови ненависті» 97 (20) та інші.

 В Рекомендації Комітету міністрів Ради Європи № 97 (20) це словосполучення визначається так: «Під поняттям «hate speech» слід розуміти всі види висловлювань, які поширюють, розпалюють, підтримують або виправдовують расову ненависть, ксенофобію, антисемітизм та інші форми ненависті, викликані нетерпимістю, в тому числі нетерпимістю, що виявляється у формі агресивного націоналізму і етноцентризму, дискримінації меншин і ворожого ставлення до них, а також іммігрантів та осіб, які за своїм походженням відносяться до іммігрантів». У цьому сенсі поняття «мова ненависті» поширюється на всі висловлювання, спрямовані проти однієї особи або якоїсь певної групи осіб.

 Слід звернути увагу на те, що на думку промоутерів юридичної концепції «hate speech» – під цю категорію має потрапляти не лише агресивна лексика, яка прямо закликає до будь-якої дискримінації чи принижує, а й створення негативних стереотипів щодо певних соціальних груп населення. Цей момент влучно прокоментував Павло Пушкар, старший юрист Секретаріату Європейського суду з прав людини: «Стереотипи вводяться в загальні правила, які створюють певне ставлення до соціальних груп. І мова йде не обов'язково про етнічне походження, а взагалі про певну соціокультурну групу. Дуже складно визначити, чи належать певні висловлювання до мови ворожнечі – оскільки їх обмеження вступає в конфлікт зі ст.10 Європейської конвенції про права людини, яка гарантує свободу слова. Однак здійснення цієї свободи підлягає певним обмеженням, зокрема, пов'язані із захистом прав інших осіб».

 Отже проведення лінії між грубими словами і образливими висловами для людини або групи осіб – це вкрай суб'єктивна справа. Тому судові переслідування з перспективою адміністративного чи кримінального покарання за слова і висловлювання виглядають вкрай неоднозначно.

 Як діє законодавство про «мову ворожнечі» у країнах західної Європи

Велика Британія. В цій країні діє Закон про суспільний лад з 1986 року. Стаття 18 (1) цього закону декларує, що «людина, яка використовує погрози, образи чи образливі слова або поведінку, або демонструє будь-які письмові матеріали, які містять погрози або є образливими, визнається винною у скоєнні злочину за таких умов:

а) він має намір таким чином розпалювати расову ненависть, або

б) враховуючи всі обставин расова ненависть таким чином, ймовірно, буде збільшуватися».

 Розділ 5 Закону про суспільний лад дає визначення та ознаки дій, які класифікуються як злочин на підставі ненависті. Головною ознакою є використання погроз або образливих слів «в межах слуху або зору людини, що, можливо, стане причиною переслідування, тривоги або стресу».

 Приклад використання норми: у 2015 році Фелікс Нгола був виключений з університету за негативний коментар щодо одностатевого шлюбу на своїй сторінці у соціальній мережі.  Керівництво університету в своєму рішенні стверджувало, що його коментарі порушили кодекс поведінки. Адвокат Пол Даймонд тоді констатував: «Обов'язок судів – гарантувати, що свобода слова є і буде збережена. Але свобода слова в цій країні стає все більш обмеженою».

 Франція. Закон про свободу преси містить статтю 24, яка криміналізує підбурювання до расової дискримінації, ненависті або насильства на основі свого походження або належності (чи неналежності) до етнічних груп, національної, расової або релігійної групи. Положення  Кримінального кодексу також передбачає відповідальність за подібні вчинки при особистому спілкуванні.

 Приклад використання норми: у 2008 році актриса Бріжіт Бардо була звинувачена у розпалюванні расової ненависті за її критику щодо ритуального забою овець під час мусульманського свята. За рішенням суду Бардо мала виплатити €15 000 штрафу.

 Данія. Кримінальний кодекс в статті 266 (б) передбачає кримінальну відповідальність за «вираз і поширення расової ненависті». Ознакою злочину є використання загрозливої або образливої мови до широкого кола осіб.

 Приклад використання норми: у 2010 році датська прокуратура звернулася із позовом про зняття  депутатської недоторканності з депутата Йеспера Лангбалле. Його звинуватили за публікацію статті про «повзучу ісламізацію Європи» і підлеглий статус жінок-мусульманок.

 Нідерланди. Довгий час Голландія вважалась взірцем свободи думки і слова. Але реалії сьогодення свідчать про те, що ця країна починає віддалятися від свободи слова. Стаття 137 Кримінального кодексу забороняє публічні образи, а також усне, письмове або ілюстроване підбурювання до ненависті «через расу, релігію, сексуальну орієнтацію або особисті переконання».

 Приклад використання норми: політика Герта Вілдерса в 2009 році звинуватили за використання «мови ненависті». Він став об’єктом атак у судах через публічний осуд мусульман і ісламу, як релігію, яка заохочує вбивати в ім’я Аллаха.

 Швеція. У 2002 році був прийнятий закон «Про розпалювання ворожнечі». В якому міститься стаття про обмеження церковних проповідей.  З цього приводу канцлер юстиції зробив публікацію про те, що проповідь може вважатися кримінальним правопорушенням, якщо вона містить інформацію про те, що, наприклад, гомосексуальна поведінка є гріхом.

 Приклад використання норми: у 2003 році пастора Оке Гріна  звинуватили в розпалюванні ненависті по відношенню до однієї з груп громадян і… кинули до в’язниці. Підставою для звинувачення було те, що він заявив, що гомосексуалізм є «абсолютно протиприродним явищем, раковою пухлиною суспільства».

 Ще один приклад… Європейський суд з прав людини у 2012 році розглядав справу «Виджеленд та інші проти Швеції». У цій справі Європейський суд засудив заявників за поширення серед учнів старших класів близько 100 листівок. У них стверджувалось, що гомосексуалізм це «девіантна сексуальна схильність», яка має «морально руйнівний вплив на суспільство» і що саме серед гомосексуалістів найвищий рівень поширення ВІЛ-інфекції.  Суд постановив, що такий текст є образливим для представників сексуальних меншин. Європейський суд вирішив, що така інформація є дискримінаційною і фактично нівелював норми про свободу слова.

 Отже у Європі вже існує реальна загроза для свободи слова як одного з найважливіших елементів вільного суспільства. Встановлення цензури відбувається під різними маніпулятивними аргументами. Під виглядом толерантності і співіснування передусім мусульманські групи та сексуальні меншини маніпулюють законами про «мову ненависті» для власного домінування і дискримінації по відношенню до незгодних.

 «Hate speech» – заборона правди і власної думки

Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод в статті 10 декларує, що кожен має право на свободу вираження поглядів. Тобто кожна людина та громадянин має право вільно виражати свої погляди, у тому числі – критикувати поведінку іншої людини. Саме поведінку, а не природні дані (наприклад, зовнішні або національні ознаки).

Образливі висловлювання з приводу раси, кольору шкіри або інших природних властивостей, які містять неповагу до іншої людини, безсумнівно,  мають бути засуджені. І для цього цілком справедливо діють законі, які забороняють глузування і висміювання на підставі, наприклад, етнічної приналежності або інших природних даних.

Але концепція «hate speech» полягає передусім у тому, щоб забезпечити абсолютне панування цензури відносно тих, хто не згоден з поведінкою або певними етичними нормами оточення. «Мова ворожнечі» представляє собою універсальний ярлик, який таврує все, що суперечить положенням поведінкового лібералізму.

Таким чином, критика форм ризикованої поведінки до яких відносяться проституція, наркоманія, алкоголізм, гомосексуалізм, або засудження радикального ісламу може трактуватися, як «hate speech». Критика політичного діяча, який веде аморальний спосіб життя – може підпадати під таврування «hate speech». Твердження, що одностатеві стосунки є гріхом – «hate speech». Не взяти на роботу в дитячій садок наркомана і публічно засудити таких потенційних працівників – «hate speech».

Тобто для того, щоб підпасти під таврування «hate speech», достатньо просто говорити правду, констатувати факти вголос, називати речі своїми іменами. Застосування цієї концепції має мету абсолютне роззброїти і пригнітити людей, які мають здорові світоглядні орієнтири.

maxresdefault

Перелік загроз

Впровадження юридичної концепції «hate speech» у законодавство загрожує основоположному праву – праву на свободу слова. Суспільство позбувається права засуджувати або виступати проти недопустимої поведінки особи або групи осіб. В тому числі – політиків. 

 Ця концепція становить загрозу свободі журналістської діяльності. Адже будь-яка критика журналістами дій представників органів влади може трактуватися як мова ворожнечі. В даному контексті обмежується свобода журналістської професії. 

 Значно обмежується свобода віросповідання. В даному випадку релігійні вчення про перелюб, мужолозтво та про інші гріхи можуть бути представлені як «мова ворожнечі» по відношенню до тих, хто їх практикує.

 Порушується право на свободу зібрань. Будь-яке публічне висловлення на зібраннях з приводу неприйнятних дій будь-кого може підпасти під категорію мови ворожнечі.

 Все це свідчить про загрозу основоположним правам і свободам людини і громадянина. Європейській досвід показує, що за прояви «мови ненависті» санкції можуть бути різними: від звільнення з роботи до кримінальної відповідальності. Законодавство європейських країн щодо «мови ворожнечі» або «мови ненависті» у нинішньому використанні суперечить фундаментальним принципам верховенства права, бо являє собою загрозу для демократії, основним принципом якої є свобода слова. 

 Так склалося, що такі закони просуваються передусім трьома групами: лівими популістами, ЛГБТ-активістами та мусульманськими колами. Ними використовується тактика встановлення своєї цензури та придушування інших думок. За своєю природою «hate speech» суперечить принципам справедливості та ставить права вищевказаних груп над правами інших осіб і соціальних груп.  Тому є неприпустимим впровадження у нормативні акти України таких понять як «мова ворожнечі», «мова ненависті» та їм подібних.

 

Елеонора Дібрівна, Руслан Кухарчук, Асоціація "Новомедіа"



 
 
 
 

 
X
To prevent automated spam submissions leave this field empty.