Директор Інституту підготовки церковних служителів та пастор-вчитель «Ірпінської Біблійної Церкви ЄХБ» Микола Романюк давно цікавиться всім, що пов’язано із засобами масової інформації. Він переконаний, що церква має стати більш відкритою до світських ЗМІ, повинна створювати якісні релігійні продукти, витрачаючи на це відповідні кошти, а християни мають працювати і в засобах масової інформації, і в піарі.

– Миколо, час від часу на центральних каналах відбуваються так звані антисектантські істерії. На твою думку, у чому причина?

 – Чесно кажучи, наше суспільство дуже дивенне… Мені часом здається, що під антисектанство підганяють певну боротьбу з мером Черновецьким та пастором Сандеєм. Адже до них такі теми порушувались лише зрідка, проте були вигідні православній церкві. Те ж, що друкують різноманітні журнали та газети по-правді кажучи можна назвати «лівим». І головна причина, вважаю, полягає по-перше, у відсутності релігієзнавчої освіти у журналістів, по-друге: гонитва за смаженим і того і не бажання робиратися що і хто до чого і по-третє: не розумію, чому журналісти за коментарями звертаються до кого завгодно окрім релігієзнавців і пасторів. Як на мене, це справжнє невігластво. Адже я бачив культуру написання на релігійні теми і в Америці, і в Європі, де все незрівнянно значно професійніше, принаймні на перший погляд. Там фактично немає жодного загальнонаціонального часопису, який би не писав про релігію, оскільки це складова частина життя людства.

 – Як вважаєш, церкви відкриті до співпраці зі світськими ЗМІ?

 – Ні. Проте я знаю церкви, які б охочіше цим займалися – вони просто не знаходять відкритих дверей. Адже світські ЗМІ такожяк правило не зацікавлені у такій співпраці. Для прикладу візьмемо ірпінські видання – міста, в якому живу та працюю. Вони дуже комерційовані, якщо хочеш розмістити певну інформацію релігійного характеру, сплачуй по шістсот-сімсот гривень… На мою думку, це вказує на бездуховність влади та суспільства навіть у світському значенні цього слова. Фактично суспільство не хвилюється про духовну складову і я вважаю таке ставлення досить нездоровим.

 – Твоя оцінка українських релігійних видань?

 – На жаль, релігійні видання в Україні – це «тихий жах», особливо протестантські. По-перше, їх дуже мало – менше, ніж було до революції. Скажімо, до війни на заході України видавався на постійній основі відмінний баптиський журнал «Післанець правди» – дотепер немає такого якісного і живого видання. По-друге, релігійні видання у більшості своїй досить примітивні. Втім варто зазначити, що непоганою спробою був журнал «IN VICTORY». Найцікавішим вважаю «Христианство», яке було дуже богословсько коректне та на жаль, швидко померло без грошей. Знаю декілька греко-католицьких, римо-католицьких та православних видань. От нещодавно переглядав дуже якісний православний журнал «Отрок.UA».

 – А як ставишся до видання Союзу євангельських-християн баптистів «Євангельська нива»?

 – Чесно кажучи, кожні півроку щось рекомендую змінити, але поки що марно. Я бачу, що видання не правильно консервативне в плані дизайну і подачі матеріалу.

 – На твоє переконання, церквам потрібні прес-центри?

 – Якщо церква визначає, що це також служіння й інформація про церкву сприяє славі Божій – значить це варто робити.

 – Часто можна почути думку, що журналістам-християнам варто працювати виключно у релігійних виданнях…

 – Це все одно, якби вчителі-християни працювали б тільки у недільних школах. Річ у тому, що християни – це сіль і світло для світу. А куди сіль сиплять? Хіба в солонку? Сіль не належить солонці, вона належить світові. Тому християни повинні працювати скрізь, де виконання професійних обов’язків не суперечить Євангелії та совісті. Мені важко назвати область, в якій християнин-журналіст не може працювати. Хіба що в еротичному журналі (з усмішкою). Така ж справа і з піаром. Якщо людина хвалитиме те, що гідно хвалити – нехай працює.

 – І, на завершення, що церкви мають зробити, аби світські ЗМІ зважали на їхню думку?

 – Церква повинна повернутися обличчям до мас-медіа. Служителям необхідно насамперед усвідомити, що їм не потрібно піарити себе, а доности до світу служіння церкви, що за словами Ісуса має прославляти небесного Отця. Церква повинна знати, що це служіння, яке вимагає не тільки сил та часу, а й коштів. Втім, як і будь-яке служіння, яке християнська спільнота вважає пріоритетним.
 
– Дуже дякую за інтерв’ю.

Зоя Нікітюк, Асоціація “Новомедіа”