ЗАКОН УКРАЇНИ
 
Про інформацію
 
 
( Відомості Верховної Ради (ВВР), 1992, N 48, ст.650 )
 
( Вводиться в дію Постановою ВР
N 2658-XII ( 2658-12 ) від 02.10.92, ВВР, 1992, N 48, ст.651 )
 
( Офіційне тлумачення до Закону див. в Рішенні Конституційного
Суду України N 5-зп ( v005p710-97 ) від 30.10.97)
 
( Із змінами, внесеними згідно із Законами
N 1642-III ( 1642-14 ) від 06.04.2000, ВВР, 2000, N 27, ст.213
N 3047-III ( 3047-14 ) від 07.02.2002, ВВР, 2002, N 29, ст.194
N  676-IV  (  676-15 ) від 03.04.2003, ВВР, 2003, N 28, ст.214
N 1268-IV  ( 1268-15 ) від 18.11.2003, ВВР, 2004, N 11, ст.141
N 1703-IV ( 1703-15 ) від 11.05.2004 )
 
( У тексті Закону ( 2657-12 ) слово “конфіденціальна” в усіх
відмінках замінено словом “конфіденційна”  у  відповідному
відмінку  згідно  із  Законом  N  1703-IV  ( 1703-15 ) від
11.05.2004 )
 
Цей Закон закріплює право  громадян  України  на  інформацію,
закладає правові основи інформаційної діяльності.
Грунтуючись на Декларації про державний  суверенітет  України
( 55-12 ) та Акті проголошення її  незалежності,  Закон  стверджує
інформаційний  суверенітет  України  і  визначає   правові   форми
міжнародного співробітництва в галузі інформації.
 
 
Розділ I
 
ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ
 
Стаття 1. Визначення інформації
 
Під інформацією цей Закон розуміє документовані або  публічно
оголошені  відомості  про  події  та  явища,  що  відбуваються   у
суспільстві, державі та навколишньому природному середовищі.
 
Стаття 2. Мета і завдання Закону
 
Закон  встановлює  загальні   правові    основи    одержання,
використання, поширення та зберігання інформації, закріплює  право
особи на інформацію в усіх сферах суспільного і  державного  життя
України, а також систему інформації, її джерела,  визначає  статус
учасників інформаційних відносин, регулює доступ до інформації  та
забезпечує  її  охорону,  захищає  особу  та    суспільство    від
неправдивої інформації.
 
Стаття 3. Сфера дії Закону
 
Дія цього Закону поширюється на інформаційні  відносини,  які
виникають у всіх сферах життя і діяльності суспільства  і  держави
при одержанні, використанні, поширенні та зберіганні інформації.
(  Офіційне  тлумачення до статті 3 див. в Рішенні Конституційного
Суду України N 5-зп ( v005p710-97 ) від 30.10.97)
 
Стаття 4. Законодавство про інформацію
 
Законодавство України про  інформацію  складають  Конституція
України (  888-09  ),  цей  Закон,  законодавчі  акти  про  окремі
галузі, види, форми і засоби інформації,  міжнародні  договори  та
угоди,  ратифіковані  Україною,  та  принципи і норми міжнародного
права.
 
Стаття 5. Основні принципи інформаційних відносин
 
Основними принципами  інформаційних відносин є:
гарантованість права на інформацію;
відкритість, доступність інформації та свобода її обміну;
об’єктивність, вірогідність інформації;
повнота і точність інформації;
законність одержання, використання, поширення  та  зберігання
інформації.
 
Стаття 6. Державна інформаційна політика
 
Державна  інформаційна  політика  –  це  сукупність  основних
напрямів і способів діяльності держави по одержанню, використанню,
поширенню та зберіганню інформації.
Головними  напрямами  і  способами  державної   інформаційної
політики є:
забезпечення доступу громадян до інформації;
створення національних систем і мереж інформації;
зміцнення  матеріально-технічних, фінансових, організаційних,
правових і наукових основ інформаційної діяльності;
забезпечення ефективного використання інформації;
сприяння  постійному  оновленню,  збагаченню  та   зберіганню
національних інформаційних ресурсів;
створення загальної системи охорони інформації;
сприяння міжнародному співробітництву в галузі  інформації  і
гарантування інформаційного суверенітету України.
Державну  інформаційну  політику  розробляють  і   здійснюють
органи державної влади загальної компетенції, а  також  відповідні
органи спеціальної компетенції.
 
Стаття 7. Суб’єкти інформаційних відносин
 
Суб’єктами інформаційних відносин є:
громадяни України;
юридичні особи;
держава.
Суб’єктами інформаційних відносин відповідно до цього  Закону
можуть бути також інші держави, їх громадяни  та  юридичні  особи,
міжнародні організації та особи без громадянства.
 
Стаття 8. Об’єкти інформаційних відносин
 
Об’єктами інформаційних відносин є документована або публічно
оголошувана інформація про  події  та  явища  в  галузі  політики,
економіки,  культури,  охорони  здоров’я,  а  також  у соціальній,
екологічній,  міжнародній  та інших сферах. ( Стаття 8 із змінами,
внесеними   згідно   із   Законом  N  1642-III  (  1642-14  )  від
06.04.2000 )
 
Стаття 9. Право на інформацію
 
Всі громадяни України, юридичні особи і державні органи мають
право на інформацію, що передбачає можливість вільного  одержання,
використання, поширення та зберігання  відомостей,  необхідних  їм
для реалізації ними  своїх  прав,  свобод  і  законних  інтересів,
здійснення завдань і функцій.
Реалізація  права  на  інформацію  громадянами,    юридичними
особами і державою не повинна  порушувати  громадські,  політичні,
економічні, соціальні, духовні, екологічні та інші права,  свободи
і законні інтереси інших громадян,  права  та  інтереси  юридичних
осіб.
Кожному  громадянину  забезпечується  вільний    доступ    до
інформації,  яка  стосується  його  особисто,    крім    випадків,
передбачених законами України.
 
Стаття 10. Гарантії права на інформацію
 
Право на інформацію забезпечується:
обов’язком органів державної влади, а також органів місцевого
і регіонального самоврядування інформувати про свою діяльність  та
прийняті рішення;
створенням  у  державних  органах  спеціальних  інформаційних
служб або систем,  що  забезпечували  б  у  встановленому  порядку
доступ до інформації;
вільним  доступом  суб’єктів  інформаційних    відносин    до
статистичних  даних,  архівних,  бібліотечних  і  музейних фондів;
обмеження цього доступу зумовлюються лише специфікою цінностей  та
особливими умовами їх схоронності, що визначаються законодавством;
створенням механізму здійснення права на інформацію;
здійсненням державного контролю за додержанням  законодавства
про інформацію;
встановленням відповідальності за порушення законодавства про
інформацію.
 
Стаття 11. Мова інформації
 
Мова  інформації  визначається  Законом  “Про мови в Україні”
( 8312-11 ), іншими законодавчими актами  України  в  цій  галузі,
міжнародними договорами та угодами, ратифікованими Україною.
 
 
Розділ II
 
ІНФОРМАЦІЙНА ДІЯЛЬНІСТЬ
 
Стаття 12. Визначення інформаційної діяльності
 
Інформаційна діяльність – це сукупність дій,  спрямованих  на
задоволення  інформаційних  потреб  громадян,  юридичних  осіб   і
держави.
З метою задоволення цих  потреб  органи  державної  влади  та
органи  місцевого  і  регіонального    самоврядування    створюють
інформаційні служби, системи, мережі, бази і банки даних.
Порядок   їх   створення,   структура,   права  та  обов’язки
визначаються  Кабінетом  Міністрів  України  або  іншими  органами
державної  влади,  а  також  органами  місцевого  і  регіонального
самоврядування.
 
Стаття 13. Основні напрями інформаційної діяльності
 
Основними напрямами інформаційної діяльності  є:  політичний,
економічний, соціальний, духовний, екологічний, науково-технічний,
міжнародний тощо.
Держава зобов’язана постійно дбати про  своєчасне  створення,
належне функціонування і  розвиток  інформаційних  систем,  мереж,
банків і баз даних у всіх напрямах інформаційної діяльності.
Держава  гарантує  свободу  інформаційної  діяльності  в  цих
напрямах всім громадянам та юридичним особам в  межах  їх  прав  і
свобод, функцій і повноважень.
 
Стаття 14. Основні види інформаційної діяльності
 
Основними  видами  інформаційної  діяльності  є    одержання,
використання, поширення та зберігання інформації.
Одержання інформації –  це  набуття,  придбання,  накопичення
відповідно до чинного  законодавства  України  документованої  або
публічно оголошуваної інформації громадянами,  юридичними  особами
або державою.
Використання інформації – це задоволення інформаційних потреб
громадян, юридичних осіб і держави.
Поширення  інформації  –  це  розповсюдження,  обнародування,
реалізація у  встановленому  законом  порядку  документованої  або
публічно оголошуваної інформації.
Зберігання  інформації  –  це  забезпечення  належного  стану
інформації та її матеріальних носіїв.
Одержання,    використання,    поширення    та     зберігання
документованої або публічно оголошуваної інформації здійснюється у
порядку, передбаченому цим Законом та іншими законодавчими  актами
в галузі інформації.
 
Стаття 15. Професійна освіта в галузі
інформаційної  діяльності
 
В Україні створюються умови для здобуття професійної освіти в
галузі  інформаційної  діяльності  через  систему  її   навчальних
закладів.
Порядок створення навчальних закладів інформаційного  напряму
(журналістики,  статистики,  бібліотечної  та  архівної    справи,
науково-інформаційної   діяльності,   інформатики,  обчислювальної
техніки тощо)  та  принципи  їх  діяльності  визначаються  Законом
України “Про освіту” ( 1060-12 ) та іншими законодавчими актами.
 
Стаття 16. Організація наукових досліджень в
галузі  інформаційної діяльності
 
Для  забезпечення  успішного  функціонування    і    розвитку
національних систем інформації  в  Україні  здійснюються  пошукові
фундаментальні  та  прикладні  наукові  дослідження    в    галузі
інформаційної діяльності.
З цією метою створюються наукові установи,  науково-виробничі
підрозділи,  об’єднання,  асоціації,  центри  нових  інформаційних
технологій та інші формування, в тому числі за  участю  зарубіжних
партнерів.
Фінансування    пошукових    і    фундаментальних    наукових
досліджень,  наукових  програм,  проектів  державного  значення  у
науково-дослідних установах і навчальних закладах здійснюється  за
рахунок бюджетних асигнувань, власних коштів та коштів замовників.
Фінансування прикладних досліджень, розробок здійснюється, як
правило, на договірній або контрактовій основі,  а  їх  результати
можуть бути об’єктом товарних відносин.
 
 
Розділ III
 
ГАЛУЗІ, ВИДИ, ДЖЕРЕЛА ІНФОРМАЦІЇ
ТА РЕЖИМ ДОСТУПУ ДО НЕЇ
 
Стаття 17. Галузі інформації
 
Галузі іформації – це сукупність документованих або  публічно
оголошених  відомостей  про  відносно  самостійні  сфери  життя  і
діяльності суспільства та держави.
Основними  галузями  інформації  є:  політична,   економічна,
духовна, науково-технічна, соціальна, екологічна, міжнародна.
 
Стаття 18. Види інформації
 
Основними видами інформації є:
статистична інформація;
адміністративна  інформація  (дані);  (  Статтю  18 доповнено
абзацом  третім  згідно  із  Законом  N  3047-III  ( 3047-14 ) від
07.02.2002 )
масова інформація;
інформація про діяльність державних органів влади та  органів
місцевого і регіонального самоврядування;
правова інформація;
інформація про особу;
інформація довідково-енциклопедичного характеру;
соціологічна інформація.
 
Стаття 19. Статистична інформація
 
Статистична  інформація  – це офіційна документована державна
інформація,  яка дає  кількісну  характеристику  масових  явищ  та
процесів, що відбуваються в економічній, соціальній, культурній та
інших  сферах  життя.  ( Частина перша статті 19 в редакції Закону
N 3047-III ( 3047-14 ) від 07.02.2002 )
Державна статистична   інформація   підлягає   систематичному
відкритому публікуванню. Забезпечується відкритий доступ громадян,
наукових установ,  заінтересованих організацій до  неопублікованих
статистичних   даних,   які   не   підпадають  під  дію  обмежень,
установлених цим Законом,  а також Законом України  “Про  державну
статистику”  (  2614-12  ).  (  Частина друга статті 19 в редакції
Закону N 3047-III ( 3047-14 ) від 07.02.2002 )
Система  статистичної  інформації,  її  джерела    і    режим
визначаються Законом України “Про державну статистику” ( 2614-12 )
та іншими правовими актами в цій галузі.
 
Стаття 19-1. Адміністративна інформація (дані)
 
Адміністративна інформація (дані) – це офіційні документовані
дані,  що дають кількісну  характеристику  явищ  та  процесів,  що
відбуваються в економічній,  соціальній,  культурній, інших сферах
життя і збираються,  використовуються, поширюються та зберігаються
органами   державної   влади   (за   винятком   органів  державної
статистики), органами місцевого самоврядування, юридичними особами
відповідно  до  законодавства  з  метою виконання адміністративних
обов’язків та завдань, що належать до їх компетенції.
 
Система адміністративної  інформації  (даних),   повноваження
органів,  які  займаються  діяльністю,  пов’язаною із збиранням та
використанням  адміністративних  даних,  їх   джерела   та   режим
встановлюються відповідно до законодавства.
(  Закон  доповнено  статтею  19-1  згідно  із  Законом N 3047-III
( 3047-14 ) від 07.02.2002 )
 
Стаття 20. Масова інформація та її засоби
 
Масова інформація  –  це  публічно  поширювана  друкована  та
аудіовізуальна інформація.
Друкованими  засобами  масової  інформації    є    періодичні
друковані видання (преса)  –  газети,  журнали,  бюлетені  тощо  і
разові видання з визначеним тиражем.
Аудіовізуальними    засобами    масової    інформації      є:
радіомовлення, телебачення, кіно, звукозапис, відеозапис тощо.
Порядок  створення  (заснування)  та  організації  діяльності
окремих  засобів  масової  інформації  визначаються  законодавчими
актами про ці засоби.
 
Стаття 21. Інформація державних органів та органів
місцевого і регіонального самоврядування
 
Інформація  державних  органів  та  органів    місцевого    і
регіонального  самоврядування  –   це    офіційна    документована
інформація,  яка  створюється  в  процесі   поточної    діяльності
законодавчої, виконавчої та судової  влади,  органів  місцевого  і
регіонального самоврядування.
Основними  джерелами  цієї  інформації  є:  законодавчі  акти
України, інші акти, що приймаються Верховною Радою та її органами,
акти Президента України, підзаконні нормативні акти,  ненормативні
акти державних органів, акти  органів  місцевого  і  регіонального
самоврядування.
Інформація  державних  органів  та  органів    місцевого    і
регіонального самоврядування доводиться до відома  заінтересованих
осіб шляхом:
опублікування  її  в  офіційних  друкованих   виданнях    або
поширення інформаційними службами відповідних державних органів  і
організацій;
опублікування її в друкованих засобах масової інформації  або
публічного  оголошення  через  аудіо-  та  аудіовізуальні   засоби
масової інформації;
безпосереднього доведення її до заінтересованих  осіб  (усно,
письмово чи іншими способами);
надання можливості ознайомлення з архівними матеріалами;
оголошення її під час публічних виступів посадових осіб.
Джерела  і  порядок  одержання,  використання,  поширення  та
зберігання  офіційної  інформації  державних  органів  та  органів
місцевого    і    регіонального    самоврядування     визначаються
законодавчими актами про ці органи.
Законодавчі та інші  нормативні  акти,  що  стосуються  прав,
свобод і законних інтересів громадян, не  доведені  до  публічного
відома, не мають юридичної сили.
 
Стаття 22. Правова інформація
 
Правова  інформація  –  це  сукупність  документованих    або
публічно оголошених відомостей про право, його  систему,  джерела,
реалізацію,  юридичні   факти,    правовідносини,    правопорядок,
правопорушення і боротьбу з ними та їх профілактику тощо.
Джерелами   правової   інформації   є   Конституція   України
( 888-09 ), інші законодавчі і підзаконні нормативні правові акти,
міжнародні  договори  та  угоди,  норми  і  принципи  міжнародного
права, а також ненормативні  правові  акти,  повідомлення  засобів
масової інформації, публічні виступи, інші  джерела  інформації  з
правових питань.
З  метою  забезпечення  доступу  до  законодавчих  та   інших
нормативних актів всім громадянам держава забезпечує  видання  цих
актів масовими тиражами у найкоротші строки  після  набрання  ними
чинності.
 
Стаття 23. Інформація про особу
 
Інформація про  особу  –  це  сукупність  документованих  або
публічно оголошених відомостей про особу.
Основними  даними  про  особу  (персональними   даними)    є:
національність,  освіта,  сімейний  стан,    релігійність,    стан
здоров’я, а також адреса, дата і місце народження.
Джерелами документованої інформації про особу є видані на  її
ім’я документи, підписані нею документи,  а  також  відомості  про
особу, зібрані державними органами влади та органами  місцевого  і
регіонального самоврядування в межах своїх повноважень.
Забороняється  збирання  відомостей  про   особу    без    її
попередньої згоди, за винятком випадків, передбачених законом.
Кожна особа має право на ознайомлення з інформацією, зібраною
про неї.
Інформація про особу охороняється Законом.
( Офіційне  тлумачення до статті 23 див. в Рішенні Конституційного
Суду України N 5-зп ( v005p710-97 ) від 30.10.97)
 
 
Стаття 24. Інформація довідково-енциклопедичного
характеру
 
Інформація  довідково-енциклопедичного   характеру    –    це
систематизовані, документовані або  публічно  оголошені  відомості
про суспільне, державне життя та навколишнє природне середовище.
Основними  джерелами  цієї  інформації    є:    енциклопедії,
словники,  довідники,  рекламні  повідомлення    та    оголошення,
путівники, картографічні  матеріали  тощо,  а  також  довідки,  що
даються уповноваженими  на  те  державними  органами  та  органами
місцевого і регіонального самоврядування,  об’єднаннями  громадян,
організаціями, їх працівниками та автоматизованими  інформаційними
системами.
Система  цієї  інформації,  доступ   до    неї    регулюються
бібліотечним, архівним та іншим галузевим законодавством.
 
Стаття 25.  Соціологічна інформація
 
Соціологічна  інформація  –  це  документовані  або  публічно
оголошені відомості про ставлення окремих  громадян  і  соціальних
груп до суспільних подій та явищ, процесів, фактів.
Основними джерелами соціологічної інформації є  документовані
або публічно оголошені відомості, в  яких  відображено  результати
соціологічних  опитувань,  спостережень  та  інших   соціологічних
досліджень.
Соціологічні дослідження  здійснюються  державними  органами,
об’єднаннями громадян, зареєстрованими у встановленому порядку.
 
Стаття 26. Джерела інформації
 
Джерелами інформації є передбачені  або  встановлені  Законом
носії інформації: документи та інші носії інформації, які  являють
собою матеріальні  об’єкти,  що  зберігають  інформацію,  а  також
повідомлення засобів масової інформації, публічні виступи.
 
Стаття 27. Документ в інформаційних відносинах
 
Документ  –  це  передбачена  законом    матеріальна    форма
одержання, зберігання, використання і поширення інформації  шляхом
фіксації її на папері, магнітній, кіно-,  відео-,  фотоплівці  або
на іншому носієві.
Первинний документ – це документ, що містить в  собі  вихідну
інформацію.
Вторинний документ – це документ, що  являє  собою  результат
аналітико-синтетичної  та  іншої  переробки  одного  або   кількох
документів.
 
Стаття 28. Режим доступу до інформації
 
Режим доступу  до  інформації  –  це  передбачений  правовими
нормами порядок одержання, використання,  поширення  і  зберігання
інформації.
За  режимом  доступу  інформація  поділяється  на    відкриту
інформацію та інформацію з обмеженим доступом.
Держава здійснює контроль за режимом доступу до інформації.
Завдання контролю за режимом доступу до інформації полягає  у
забезпеченні додержання вимог законодавства про  інформацію  всіма
державними органами, підприємствами, установами та  організаціями,
недопущенні необгрунтованого віднесення  відомостей  до  категорії
інформації з обмеженим доступом.
Державний  контроль  за  додержанням  встановленого    режиму
здійснюється спеціальними органами, які визначають  Верховна  Рада
України і Кабінет Міністрів України.
У порядку контролю Верховна Рада України  може  вимагати  від
урядових  установ,  міністерств,  відомств  звіти,  які    містять
відомості  про  їх  діяльність   по    забезпеченню    інформацією
заінтересованих  осіб  (кількість  випадків  відмови   у   наданні
доступу  до  інформації  із  зазначенням  мотивів  таких   відмов;
кількість та обгрунтування застосування режиму обмеженого  доступу
до окремих видів інформації; кількість скарг на  неправомірні  дії
посадових осіб, які відмовили у доступі до  інформації,  та  вжиті
щодо них заходи тощо).
 
Стаття 29. Доступ до відкритої інформації
 
Доступ до відкритої інформації забезпечується шляхом:
систематичної публікації її в офіційних  друкованих  виданнях
(бюлетенях, збірниках);
поширення її  засобами масової комунікації;
безпосереднього  її  надання   заінтересованим    громадянам,
державним органам та юридичним особам.
Порядок  і  умови  надання  громадянам,  державним   органам,
юридичним  особам  і  представникам  громадськості  відомостей  за
запитами встановлюються цим Законом або договорами (угодами), якщо
надання інформації здійснюється на договірній основі.
Обмеження  права   на    одержання    відкритої    інформації
забороняється законом.
Переважним  правом  на  одержання  інформації    користуються
громадяни,  яким  ця  інформація  необхідна  для  виконання  своїх
професійних обов’язків.
 
Стаття 30. Інформація з обмеженим доступом
 
Інформація з обмеженим  доступом  за своїм  правовим  режимом
поділяється на конфіденційну і таємну.
Конфіденційна  інформація  –  це відомості, які знаходяться у
володінні,  користуванні  або  розпорядженні  окремих  фізичних чи
юридичних  осіб  і  поширюються  за  їх  бажанням  відповідно   до
передбачених ними умов.
Стосовно  інформації,  що є власністю держави і знаходиться в
користуванні   органів   державної   влади  чи  органів  місцевого
самоврядування,  підприємств,  установ  та  організацій  усіх форм
власності,  з  метою  її збереження може бути відповідно до закону
встановлено  обмежений  доступ  –  надано  статус  конфіденційної.
Порядок  обліку,  зберігання  і  використання  документів та інших
носіїв  інформації,  що містять зазначену інформацію, визначається
Кабінетом  Міністрів  України.  (  Статтю  30  доповнено  частиною
третьою згідно із Законом N 1703-IV ( 1703-15 ) від 11.05.2004 )
До  конфіденційної  інформації,  що  є  власністю  держави  і
знаходиться  в  користуванні  органів  державної  влади чи органів
місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій усіх
форм власності, не можуть бути віднесені відомості:
про стан  довкілля,  якість  харчових  продуктів  і предметів
побуту;
про аварії,  катастрофи,  небезпечні природні явища  та  інші
надзвичайні  події,  які  сталися  або можуть статися і загрожують
безпеці громадян;
про стан здоров’я населення,  його життєвий рівень, включаючи
харчування,  одяг,  житло,  медичне  обслуговування  та  соціальне
забезпечення,  а також про соціально-демографічні показники,  стан
правопорядку, освіти і культури населення;
стосовно стану   справ   із  правами  і  свободами  людини  і
громадянина, а також фактів їх порушень;
про незаконні дії органів державної влади,  органів місцевого
самоврядування, їх посадових та службових осіб;
інша інформація, доступ до якої відповідно до законів України
та міжнародних договорів,  згода  на  обов’язковість  яких  надана
Верховною Радою України, не може бути обмеженим.
(  Статтю  30  доповнено  частиною  четвертою  згідно  із  Законом
N 1703-IV ( 1703-15 ) від 11.05.2004 )
Громадяни,  юридичні  особи,  які    володіють    інформацією
професійного, ділового, виробничого, банківського, комерційного та
іншого характеру, одержаною на власні  кошти,  або  такою,  яка  є
предметом їх професійного,  ділового,  виробничого,  банківського,
комерційного та іншого інтересу і не порушує передбаченої  законом
таємниці, самостійно визначають режим доступу  до  неї,  включаючи
належність  її  до  категорії  конфіденційної, та встановлюють для
неї систему (способи) захисту.
Виняток становить  інформація  комерційного  та  банківського
характеру, а також інформація,  правовий  режим  якої  встановлено
Верховною Радою України за поданням Кабінету Міністрів України  (з
питань статистики, екології, банківських операцій, податків тощо),
та інформація, приховування якої являє загрозу  життю  і  здоров’ю
людей.
До  таємної  інформації  належить  інформація,  що    містить
відомості, які становлять державну та іншу   передбачену   законом
таємницю, розголошення якої  завдає  шкоди  особі,  суспільству  і
державі.
Віднесення інформації до категорії  таємних  відомостей,  які
становлять  державну  таємницю,  і  доступ   до    неї    громадян
здійснюється відповідно до закону про цю інформацію.
Порядок обігу таємної інформації та її  захисту  визначається
відповідними  державними  органами  за  умови  додержання   вимог,
встановлених цим Законом.
Порядок  і  терміни    обнародування    таємної    інформації
визначаються відповідним законом.
Інформація  з обмеженим доступом може бути поширена без згоди
її власника,  якщо ця інформація є суспільно значимою,  тобто якщо
вона є предметом громадського інтересу і якщо право  громадськості
знати  цю  інформацію  переважає  право  її власника на її захист.
(  Статтю  30  доповнено  частиною  згідно  із  Законом  N  676-IV
( 676-15 ) від 03.04.2003 )
 
Опубликовано в целях обучения и образования.
Законодательная база Украины: http://www.rada.gov.ua/