Стаття 31. Доступ громадян до інформації про них
Громадяни мають право:
знати у період збирання інформації, які відомості про них і з
якою метою збираються, як, ким і з якою метою вони
використовуються;
доступу до інформації про них, заперечувати її правильність,
повноту, доречність тощо.
Державні органи та організації, органи місцевого і
регіонального самоврядування, інформаційні системи яких вміщують
інформацію про громадян, зобов’язані надавати її безперешкодно і
безкоштовно на вимогу осіб, яких вона стосується, крім випадків,
передбачених законом, а також вживати заходів щодо запобігання
несанкціонованому доступу до неї. У разі порушень цих вимог Закон
гарантує захист громадян від завданої їм шкоди використанням такої
інформації.
Забороняється доступ сторонніх осіб до відомостей про іншу
особу, зібраних відповідно до чинного законодавства державними
органами, організаціями і посадовими особами.
Зберігання інформації про громадян не повинно тривати довше,
ніж це необхідно для законно встановленої мети.
Всі організації, які збирають інформацію про громадян,
повинні до початку роботи з нею здійснити у встановленому
Кабінетом Міністрів України порядку державну реєстрацію
відповідних баз даних.
Необхідна кількість даних про громадян, яку можна одержати
законним шляхом, має бути максимально обмеженою і може
використовуватися лише для законно встановленої мети.
Відмова в доступі до такої інформації, або приховування її,
або незаконні збирання, використання, зберігання чи поширення
можуть бути оскаржені до суду.
( Офіційне тлумачення до статті 31 див. в Рішенні Конституційного
Суду України N 5-зп ( v005p710-97 ) від 30.10.97)
Стаття 32. Інформаційний запит щодо доступу до
офіційних документів і запит щодо надання
письмової або усної інформації
Під інформаційним запитом (надалі – запитом) щодо доступу до
офіційних документів у цьому Законі розуміється звернення з
вимогою про надання можливості ознайомлення з офіційними
документами. Запит може бути індивідуальним або колективним. Він
подається у письмовій формі.
Громадянин має право звернутися до державних органів і
вимагати надання будь-якого офіційного документа, незалежно від
того, стосується цей документ його особисто чи ні, крім випадків
обмеження доступу, передбачених цим Законом.
Під запитом щодо надання письмової або усної інформації у
цьому Законі розуміється звернення з вимогою надати письмову або
усну інформацію про діяльність органів законодавчої, виконавчої та
судової влади України, їх посадових осіб з окремих питань.
Громадяни України, державні органи, організації і об’єднання
громадян (надалі – запитувачі) подають запит відповідному органу
законодавчої, виконавчої та судової влади, його посадовим особам.
У запиті повинно бути зазначено прізвище, ім’я та по батькові
запитувача, документ, письмова або усна інформація, що його
цікавить, та адреса, за якою він бажає одержати відповідь.
Органи законодавчої, виконавчої та судової влади України, їх
посадові особи зобов’язані надавати інформацію, що стосується їх
діяльності, письмово, усно, по телефону чи використовуючи публічні
виступи своїх посадових осіб.
Стаття 33. Термін розгляду запиту щодо доступу до
офіційних документів
Термін вивчення запиту на предмет можливості його задоволення
не повинен перевищувати десяти календарних днів.
Протягом вказаного терміну державна установа письмово
доводить до відома запитувача, що його запит буде задоволено або
що запитуваний документ не підлягає наданню для ознайомлення.
Задоволення запиту здійснюється протягом місяця, якщо інше не
передбачено законом.
Аналогічний термін розгляду встановлюється і щодо запиту про
надання письмової інформації.
Стаття 34. Відмова та відстрочка задоволення запиту
щодо доступу до офіційних документів
Відмова в задоволенні запиту доводиться до відома запитувача
у письмовій формі з роз’ясненням порядку оскарження прийнятого
рішення.
У відмові має бути зазначено:
1) посадову особу державної установи, яка відмовляє у
задоволенні запиту;
2) дату відмови;
3) мотивовану підставу відмови.
Відстрочка задоволення запиту допускається в разі, якщо
запитуваний документ не може бути наданий для ознайомлення у
місячний термін. Повідомлення про відстрочку доводиться до відома
запитувача у письмовій формі з роз’ясненням порядку оскарження
прийнятого рішення.
У повідомленні про відстрочку має бути зазначено:
1) посадову особу державної установи, яка відмовляє у
задоволенні запиту у визначений місячний термін;
2) дату надсилання або видачі повідомлення про відстрочку;
3) причини, з яких запитуваний документ не може бути видано у
встановлений цим Законом термін;
4) термін, у який буде задоволено запит.
Відмова та відстрочка задоволення запиту щодо надання
письмової інформації здійснюються в аналогічному порядку.
Стаття 35. Оскарження відмови і відстрочки задоволення
запиту щодо доступу до офіційних документів
Відмову або відстрочку задоволення запиту може бути
оскаржено.
У разі відмови в наданні документа для ознайомлення або
відстрочки задоволення запиту запитувач має право оскаржити
відмову або відстрочку до органу вищого рівня.
Якщо на скаргу, подану до органу вищого рівня, дається
негативна відповідь, запитувач має право оскаржити цю відмову до
суду.
У разі, коли запитувач звернувся до суду, обов’язок доводити
законність відмови чи відстрочки задоволення запиту покладається
на відповідача – державну установу.
Суд має право для забезпечення повноти та об’єктивності
розгляду справи запитати офіційні документи, у можливості
ознайомлення з якими було відмовлено, і, вивчивши їх, прийняти
рішення про обгрунтованість (або необгрунтованість) дій посадових
осіб державної установи.
Якщо відмову або відстрочку визнано необгрунтованою, суд
зобов’язує державну установу надати запитувачу змогу ознайомитися
з офіційним документом і постановляє окрему ухвалу щодо посадових
осіб, які відмовили заявнику.
Необгрунтована відмова у наданні змоги для ознайомлення з
офіційними документами або порушення визначеного терміну її
надання без поважних причин тягнуть за собою дисциплінарну або
іншу відповідальність посадових осіб державних установ у порядку,
встановленому законами України.
Офіційні документи, надані на запити органами законодавчої,
виконавчої та судової влади України, можуть публікуватися.
Запитувачі мають право робити виписки з наданих їм для
ознайомлення офіційних документів, фотографувати їх, записувати
текст на магнітну плівку тощо. Власник документів має право за
відповідну плату виготовляти за бажанням запитувача копії
запитуваних документів.
Не підлягає оплаті робота по пошуку офіційних документів.
Оскарження відмови і відстрочки задоволення запиту щодо
надання письмової інформації здійснюється в аналогічному порядку.
Стаття 36. Порядок відшкодування витрат, пов’язаних
із задоволенням запитів щодо доступу до
офіційних документів і надання письмової
інформації
Запитувачі повинні повністю або частково відшкодувати
витрати, пов’язані з виконанням запитів щодо доступу до офіційних
документів та наданням письмової інформації.
Порядок оплати копій запитуваних документів встановлюється
державними установами.
Кабінет Міністрів України або інші державні установи
визначають порядок і розмір оплати робіт по збиранню, пошуку,
підготовці, створенню і наданню запитуваної письмової інформації,
який не повинен перевищувати реальних витрат, пов’язаних з
виконанням запитів.
Стаття 37. Документи та інформація, що не підлягають
наданню для ознайомлення за запитами
Не підлягають обов’язковому наданню для ознайомлення за
інформаційними запитами офіційні документи, які містять у собі:
інформацію, визнану у встановленому порядку державною
таємницею;
конфіденційну інформацію;
інформацію про оперативну і слідчу роботу органів
прокуратури, МВС, СБУ, роботу органів дізнання та суду у тих
випадках, коли її розголошення може зашкодити оперативним заходам,
розслідуванню чи дізнанню, порушити право людини на справедливий
та об’єктивний судовий розгляд її справи, створити загрозу життю
або здоров’ю будь-якої особи;
інформацію, що стосується особистого життя громадян;
документи, що становлять внутрівідомчу службову
кореспонденцію (доповідні записки, переписка між підрозділами та
інше), якщо вони пов’язані з розробкою напряму діяльності
установи, процесом прийняття рішень і передують їх прийняттю;
інформацію, що не підлягає розголошенню згідно з іншими
законодавчими або нормативними актами. Установа, до якої звернуто
запит, може не надавати для ознайомлення документ, якщо він
містить інформацію, яка не підлягає розголошенню на підставі
нормативного акта іншої державної установи, а та державна
установа, яка розглядає запит, не має права вирішувати питання
щодо її розсекречення;
інформацію фінансових установ, підготовлену для
контрольно-фінансових відомств.
Стаття 38. Право власності на інформацію
Право власності на інформацію – це врегульовані законом
суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження
інформацією.
Інформація є об’єктом права власності громадян, організацій
(юридичних осіб) і держави. Інформація може бути об’єктом права
власності як у повному обсязі, так і об’єктом лише володіння,
користування чи розпорядження.
Власник інформації щодо об’єктів своєї власності має право
здійснювати будь-які законні дії.
Підставами виникнення права власності на інформацію є:
створення інформації своїми силами і за свій рахунок;
договір на створення інформації;
договір, що містить умови переходу права власності на
інформацію до іншої особи.
Інформація, створена кількома громадянами або юридичними
особами, є колективною власністю її творців. Порядок і правила
користування такою власністю визначаються договором, укладеним між
співвласниками.
Інформація, створена організаціями (юридичними особами) або
придбана ними іншим законним способом, є власністю цих
організацій.
Інформація, створена на кошти державного бюджету, є державною
власністю. Інформацію, створену на правах індивідуальної
власності, може бути віднесено до державної власності у випадках
передачі її на зберігання у відповідні банки даних, фонди або
архіви на договірній основі.
Власник інформації має право призначати особу, яка здійснює
володіння, використання і розпорядження інформацією, і визначати
правила обробки інформації та доступ до неї, а також встановлювати
інші умови щодо інформації.
Стаття 39. Інформація як товар
Інформаційна продукція та інформаційні послуги громадян та
юридичних осіб, які займаються інформаційною діяльністю, можуть
бути об’єктами товарних відносин, що регулюються чинним цивільним
та іншим законодавством.
Ціни і ціноутворення на інформаційну продукцію та
інформаційні послуги встановлюються договорами, за винятком
випадків, передбачених Законом.
Стаття 40. Інформаційна продукція
Інформаційна продукція – це матеріалізований результат
інформаційної діяльності, призначений для задоволення
інформаційних потреб громадян, державних органів, підприємств,
установ і організацій.
Стаття 41. Інформаційна послуга
Інформаційна послуга – це здійснення у визначеній законом
формі інформаційної діяльності по доведенню інформаційної
продукції до споживачів з метою задоволення їх інформаційних
потреб.
Розділ IV
УЧАСНИКИ ІНФОРМАЦІЙНИХ ВІДНОСИН,
ЇХ ПРАВА ТА ОБОВ’ЯЗКИ
Стаття 42. Учасники інформаційних відносин
Учасниками інформаційних відносин є громадяни, юридичні особи
або держава, які набувають передбачених законом прав і обов’язків
у процесі інформаційної діяльності.
Основними учасниками цих відносин є: автори, споживачі,
поширювачі, зберігачі (охоронці) інформації.
Стаття 43. Права учасників інформаційних відносин
Учасники інформаційних відносин мають право одержувати
(виробляти, добувати), використовувати, поширювати та зберігати
інформацію в будь-якій формі з використанням будь-яких засобів,
крім випадків, передбачених законом.
Кожний учасник інформаційних відносин для забезпечення його
прав, свобод і законних інтересів має право на одержання
інформації про:
діяльність органів державної влади;
діяльність народних депутатів;
діяльність органів місцевого і регіонального самоврядування
та місцевої адміністрації;
те, що стосується його особисто.
Стаття 44. Обов’язки учасників інформаційних відносин
Учасники інформаційних відносин зобов’язані:
поважати інформаційні права інших суб’єктів;
використовувати інформацію згідно з законом або договором
(угодою);
забезпечувати додержання принципів інформаційних відносин,
передбачених статтею 5 цього Закону;
забезпечувати доступ до інформації усім споживачам на умовах,
передбачених законом або угодою;
зберігати її в належному стані протягом встановленого терміну
і надавати іншим громадянам, юридичним особам або державним
органам у передбаченому законом порядку;
компенсувати шкоду, заподіяну при порушенні законодавства про
інформацію.
Розділ V
ОХОРОНА ІНФОРМАЦІЇ. ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА ПОРУШЕННЯ
ЗАКОНОДАВСТВА ПРО ІНФОРМАЦІЮ
Стаття 45. Охорона права на інформацію
Право на інформацію охороняється законом. Держава гарантує
всім учасникам інформаційних відносин рівні права і можливості
доступу до інформації.
Ніхто не може обмежувати права особи у виборі форм і джерел
одержання інформації, за винятком випадків, передбачених законом.
Суб’єкт права на інформацію може вимагати усунення будь-яких
порушень його права.
Забороняється вилучення друкованих видань,
експонатів, інформаційних банків, документів із архівних,
бібліотечних, музейних фондів та знищення їх з ідеологічних чи
політичних міркувань.
Стаття 45-1. Заборона цензури та заборона втручання в
професійну діяльність журналістів і засобів
масової інформації з боку органів державної
влади або органів місцевого самоврядування, їх
посадових осіб
Цензура як вимога, спрямована до засобу масової інформації,
журналіста, головного редактора, організації, що здійснює випуск
засобу масової інформації, його засновника (співзасновника),
видавця, розповсюджувача, попередньо узгоджувати інформацію, що
поширюється (крім випадків, коли така вимога йде від автора цієї
інформації чи іншого суб’єкта авторського права і (або) суміжних
прав на неї), та/або як накладення заборони (крім випадків, коли
така заборона накладається судом) чи перешкоджання в будь-якій
іншій формі тиражуванню або поширенню інформації з боку органів
державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових
осіб заборонена.
Забороняються втручання у формах, не передбачених
законодавством України або договором, укладеним між засновником
(співзасновниками) і редакцією засобу масової інформації, у
професійну діяльність журналістів, контроль за змістом інформації,
що поширюється, з боку засновників (співзасновників) засобів
масової інформації, органів державної влади або органів місцевого
самоврядування, посадових осіб цих органів, зокрема з метою
поширення чи непоширення певної інформації, замовчування суспільно
значимої інформації, накладення заборони на показ окремих осіб або
поширення інформації про них, заборони критикувати органи
державної влади чи органи місцевого самоврядування або їх
посадових осіб.
Забороняються створення будь-яких органів державної влади,
установ, введення посад, на які покладаються повноваження щодо
здійснення контролю за змістом інформації, що поширюється засобами
масової інформації.
Умисне перешкоджання законній професійній діяльності
журналістів та/або переслідування журналіста за виконання
професійних обов’язків, за критику, здійснювані посадовою особою
або групою осіб за попередньою змовою, тягне за собою кримінальну
відповідальність відповідно до Кримінального кодексу України
( 2341-14 ).
Повноваження органів державної влади з питань діяльності
засобів масової інформації визначаються виключно Конституцією
( 254к/96-ВР ) та законами України.
( Закон доповнено статтею 45-1 згідно із Законом N 676-IV
( 676-15 ) від 03.04.2003 )
Стаття 46. Неприпустимість зловживання правом на
інформацію
Інформація не може бути використана для закликів до повалення
конституційного ладу, порушення територіальної цілісності України,
пропаганди війни, насильства, жорстокості, розпалювання расової,
національної, релігійної ворожнечі, вчинення терористичних актів,
посягання на права і свободи людини. ( Частина перша статті 46 із
змінами, внесеними згідно із Законом N 1268-IV ( 1268-15 ) від
18.11.2003 )
Не підлягають розголошенню відомості, що становлять державну
або іншу передбачену законодавством таємницю.
Не підлягають розголошенню відомості, що стосуються
лікарської таємниці, грошових вкладів, прибутків від
підприємницької діяльності, усиновлення (удочеріння), листування,
телефонних розмов і телеграфних повідомлень, крім випадків,
передбачених законом.
Стаття 47. Відповідальність за порушення законодавства
про інформацію
Порушення законодавства України про інформацію тягне за собою
дисциплінарну, цивільно-правову, адміністративну або кримінальну
відповідальність згідно з законодавством України.
Відповідальність за порушення законодавства про інформацію
несуть особи, винні у вчиненні таких порушень, як:
необгрунтована відмова від надання відповідної інформації;
надання інформації, що не відповідає дійсності;
несвоєчасне надання інформації;
навмисне приховування інформації;
примушення до поширення або перешкоджання поширенню певної
інформації, а також цензура; ( Абзац шостий статті 47 в редакції
Закону N 676-IV ( 676-15 ) від 03.04.2003 )
поширення відомостей, що не відповідають дійсності, ганьблять
честь і гідність особи;
безпідставна відмова від поширення певної інформації;
( Статтю 47 доповнено абзацом восьмим згідно із Законом N 676-IV
( 676-15 ) від 03.04.2003 )
використання і поширення інформації стосовно особистого життя
громадянина без його згоди особою, яка є власником відповідної
інформації внаслідок виконання своїх службових обов’язків;
розголошення державної або іншої таємниці, що охороняється
законом, особою, яка повинна охороняти цю таємницю;
порушення порядку зберігання інформації;
навмисне знищення інформації;
необгрунтоване віднесення окремих видів інформації до
категорії відомостей з обмеженим доступом;
порушення порядку обліку, зберігання і використання
документів та інших носіїв інформації, які містять конфіденційну
інформацію, що є власністю держави. ( Частину другу статті 47
доповнено абзацом згідно із Законом N 1703-IV ( 1703-15 ) від
11.05.2004 )
( Офіційне тлумачення до статті 47 див. в Рішенні Конституційного
Суду України N 5-зп ( v005p710-97 ) від 30.10.97)
Стаття 47-1. Звільнення від відповідальності
Ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за
висловлення оціночних суджень.
Оціночними судженнями, за винятком образи чи наклепу, є
висловлювання, які не містять фактичних даних, зокрема критика,
оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені
як такі, що містять фактичні дані, з огляду на характер
використання мовних засобів, зокрема вживання гіпербол, алегорій,
сатири. Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню
їх правдивості.
Особа звільняється від відповідальності за розголошення
інформації з обмеженим доступом, якщо суд встановить, що ця
інформація є суспільно значимою.
Додаткові підстави звільнення від відповідальності засобів
масової інформації та журналістів визначаються законами “Про
друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні”
( 2782-12 ), “Про телебачення і радіомовлення” ( 3759-12 ), “Про
інформаційні агентства” ( 74/95-ВР ) та “Про державну підтримку
засобів масової інформації та соціальний захист журналістів”
( 540/97-ВР ).
( Закон доповнено статтею 47-1 згідно із Законом N 676-IV
( 676-15 ) від 03.04.2003 )
Стаття 48. Порядок оскарження протиправних діянь
В разі вчинення державними органами, органами місцевого і
регіонального самоврядування та їх посадовими особами, а також
політичними партіями, іншими об’єднаннями громадян, засобами
масової інформації, державними організаціями, які є юридичними
особами, та окремими громадянами протиправних діянь, передбачених
цим Законом, ці дії підлягають оскарженню до органів вищого рівня
або до суду.
Скарги на протиправні дії посадових осіб подаються в органи
вищого рівня, яким підпорядковані ці посадові особи.
У разі незадоволення скарги, поданої до органу вищого рівня,
заінтересований громадянин або юридична особа мають право
оскаржити протиправні дії посадових осіб до суду.
( Офіційне тлумачення до статті 48 див. в Рішенні Конституційного
Суду України N 5-зп ( v005p710-97 ) від 30.10.97)
Стаття 49. Відшкодування матеріальної та моральної шкоди
У випадках, коли правопорушенням, вчиненим суб’єктом
інформаційної діяльності, завдано матеріальної чи моральної шкоди
фізичним або юридичним особам, винні особи відшкодовують її
добровільно або на підставі рішення суду.
Органи державної влади, органи місцевого самоврядування як
позивачі у справах про захист честі, гідності та ділової репутації
вправі вимагати по суду лише спростування недостовірної інформації
та не мають права вимагати відшкодування моральної (немайнової)
шкоди. Це не позбавляє посадову особу органу державної влади чи
органу місцевого самоврядування права на захист честі, гідності та
ділової репутації у суді.
( Стаття 49 в редакції Закону N 676-IV ( 676-15 ) від 03.04.2003 )
Розділ VI
МІЖНАРОДНА ІНФОРМАЦІЙНА ДІЯЛЬНІСТЬ.
СПІВРОБІТНИЦТВО З ІНШИМИ ДЕРЖАВАМИ, ЗАРУБІЖНИМИ І
МІЖНАРОДНИМИ ОРГАНІЗАЦІЯМИ В ГАЛУЗІ ІНФОРМАЦІЇ
Стаття 50. Міжнародна інформаційна діяльність
Міжнародна інформаційна діяльність полягає в забезпеченні
громадян, державних органів, підприємств, установ і організацій
офіційною документованою або публічно оголошуваною інформацією про
зовнішньополітичну діяльність України, про події та явища в інших
країнах, а також у цілеспрямованому поширенні за межами України
державними органами і об’єднаннями громадян, засобами масової
інформації та громадянами всебічної інформації про Україну.
Громадяни України мають право на вільний і безперешкодний
доступ до інформації через зарубіжні джерела, включаючи пряме
телевізійне мовлення, радіомовлення і пресу.
Правове становище і професійна діяльність акредитованих в
Україні іноземних кореспондентів та інших представників іноземних
засобів масової інформації, а також інформаційна діяльність
дипломатичних, консульських та інших офіційних представників
зарубіжних держав в Україні регулюються законодавством України,
відповідними міжнародними договорами, укладеними Україною.
Створення і діяльність спільних організацій в галузі
інформації за участю вітчизняних та іноземних юридичних осіб і
громадян регулюються законодавством України.
Якщо міжнародним договором встановлені інші правила, ніж ті,
які містяться в законодавстві України, що регулює відносини в
галузі інформації, то застосовуються норми міжнародного договору,
укладеного Україною.
Стаття 51. Міжнародні договори
Міжнародне співробітництво в галузі інформації з питань, що
становлять взаємний інтерес, здійснюється на основі міжнародних
договорів, укладених Україною та юридичними особами, які
займаються інформаційною діяльністю.
Державні органи та інші юридичні особи, які займаються
інформаційною діяльністю, можуть безпосередньо здійснювати
зовнішньоекономічну діяльність у власних інтересах, а також в
інтересах індивідуальних і колективних споживачів, яких вони
обслуговують і яким гарантують одержання зарубіжної інформації.
Стаття 52. Експорт та імпорт інформаційної продукції
(послуг)
Експорт та імпорт інформаційної продукції (послуг)
здійснюється згідно з законодавством України про
зовнішньоекономічну діяльність.
Стаття 53. Інформаційний суверенітет
Основою інформаційного суверенітету України є національні
інформаційні ресурси.
До інформаційних ресурсів України входить вся належна їй
інформація, незалежно від змісту, форм, часу і місця створення.
Україна самостійно формує інформаційні ресурси на своїй
території і вільно розпоряджається ними, за винятком
випадків, передбачених законами і міжнародними договорами.
Стаття 54. Гарантії інформаційного суверенітету України
Інформаційний суверенітет України забезпечується:
виключним правом власності України на інформаційні ресурси,
що формуються за рахунок коштів державного бюджету;
створенням національних систем інформації;
встановленням режиму доступу інших держав до інформаційних
ресурсів України;
використанням інформаційних ресурсів на основі рівноправного
співробітництва з іншими державами.
Президент України Л.КРАВЧУК
м. Київ, 2 жовтня 1992 року
N 2657-XII
Опубликовано в целях обучения и образования.
Законодательная база Украины: http://www.rada.gov.ua/
