Сьогодні у Києві попрощалися із Максом Левіним – фотокореспондентом, документалістом, журналістом. Він загинув від рук російських окупантів, виконуючи своє репортажне завдання. Усі, хто знав завзятість та мужність Левіна, розуміють – він перебував у своїй стихії, бо інакше не міг. Стояти осторонь і бути в безпечних місцях – не його методи. Усе своє життя Левін присвятив фотожурналістиці, а більшість його робіт були пов’язані із висвітленням війни в Україні. Колеги справедливо називають Левіна одним з найкращих репортерів України та світу.
Стати фотографом Левін мріяв з 15 років, юнаком відвідував фотогурток. Символічно, що народився Макс на Київщині. І саме на Київщині його зустріли ворожі кулі.
13 березня Макс Левін у супроводі військовослужбовця та в минулому фотографа Олексія Чернишова вирушили до Гути Межигірської, щоб задокументувати наслідки російської агресії. Вони залишили машину та пішли в бік села Мощун. Тоді ж зв’язок із обома чоловіками зник.
Пізніше стало відомо, що в районі, де фотограф збирався працювати, розпочались інтенсивні бойові дії. Рідні до останнього вірили, що Макс в полоні або поранений в госпіталі. Звістка про смерть Левіна стала шоком для усієї України.
Олексій Чернишов та Максим Левін працювали разом протягом багатьох років. У 2014, у розпал Революції Гідності, вони були поранені під час пікету під Києво-Святошинським судом 10 січня. А вже у серпні, 2014 Макс Левін перебував як фотограф у Іловайську і йому дивом вдалося врятуватися з котла.
Більшість документальних проектів Макса пов’язані з війною в Україні. Він працював як фотокореспондент, документальний фотограф та оператор багатьох українських і міжнародних видань.
Левін співпрацював з редакціями та агентствами LB.ua, Reuters, BBC, TRT World, Associated Press, Hromadske. Його фото публікували Wall Street Journal, TIME, Breaking news Poland, EU AGENDA, World news, The Moscow Time, Кореспондент.net, ELLE, TV-24, Radio Bulgaria, Ukraine Crisis Media center, Vatican news, Радіо Свобода. Також Левін створив десятки фото і відеопроєктів для гуманітарних організацій, таких як Всесвітня організація охорони здоров’я, ООН, ЮНІСЕФ, ОБСЄ та ООН Жінки.
Фотограф разом з колегою працював над проектом AFTER ILOVAISK. Він хотів зберегти та переосмислити значення подій серпня 2014 року військовими, їхніми родинами та українцями.
Окрім професійної діяльності, Левін долучився до проекту «Батьківський клуб». Поруч з Владиславом Головіним вони організовували для татусів з дітьми різні заходи: походи, сплави. Головін так розповідає про Левіна (орфографію трохи змінено): «Ідея всіх твоїх походів та сплавів була в тому, щоб дати можливість дітям пережити справжню пригоду поруч зі своїм татом. Аби побачити вживу – мій тато дійсно герой. Як батько ти точно був приклад. Сміливості, відповідальності, чесності. Сини тебе дуже любили, це було видно.
Коли почалася війна, перші фото Макса були біля Харкова – явно з передової. Тоді я пригадав ту історію з Іловайськом. І з’явилося якесь передчуття. Ти ж завжди був там, де решта боялися. В тебе тепер орден “За мужінсть”. Посмертно. Ми так багато говорили про цю саму мужність. Про те, що значить бути чоловіком. Про маскулінність, її занепад в сучасному світі. Про те, як чоловіку знайти своє покликання.
В тебе все це було. Фіксувати правду війни. Показати людям цю правду. Це і була твоя місія, твоє покликання. І мужності в тебе було – овер забагато».
Ще одна колега-журналістка Тетяна Даниленко так відгукнулася про Макса Левіна: «Він вибрався з Іловайського котла, але не пережив прихід Росії на Київщину. Загинув один з найбільш талановитих не лише українських, але й світових фотографів. У те, що його вже немає, складно повірити. Левін завжди був. На кожній значущій події. Я на пам‘ятаю без нього революцій, судів, мітингів, він зробив багато знаменитих фото з війни на Сході України. Він ускрізь був одним з перших».
Фотограф Олександр Хоменко на своїй сторінці в фейсбук пише: «Цілий день думаю про Макса. Згадую спільні зйомки, зустрічі і розмови. Думаю про його сімʼю і дітей, і про дітей мабуть найболючіше думати, бо їм так просто не поясниш, куди дівся тато. Намагаюся уявити, що могло статися 13 березня в Гуті-Межигірській.
Увечері сів за комп і випадково знайшов його лекцію про важливість документування воєнних подій, де він ділився досвідом роботи на Донбасі. Це розповідь про те, заради чого, зокрема, він жив, і через що його вбили».
Руслан Кухарчук, президент Асоціації журналістів «Новомедіа» каже: «Макс Левін був промовцем на крайньому Новомедіа Форумі у листопаді 2021 року. Він був особливо цікавим для нашої аудиторії з двох причин. Як талановитий фотограф, який героїчно і багато років висвітлював українську оборону. А також, як багатодітний батько, який до того ж був залучений до теми популяризації відповідального батьківства. Вічна пам’ять і шана його професійному і людському подвигу. Глибокі співчуття його сім’ї. Макс Левін – гідний син українського народу, гідний батько українських дітей!»
Саме таким Макс Левін лишився в серцях та в пам’яті своїх колег, друзів та рідних – гідним сином українського народу. Він був хорошою людиною. Посмертно президент України нагородив Макса орденом «За мужність».
