В Києві відбувся дискусійний медіа-клуб на тему «Дитячі медіа в Україні. Свобода слова і відповідальність». Захід організували вчителі та вихованці дитячої студії «Птахи».
У ній навчаються учні загальноосвітніх шкіл Києва, а під час канікул – діти-сироти школи-інтернату міста Тульчина Вінницької області.
Школярі самі монтують мультфільми та знімають відеоролики та невеликі фільми. Тому проблема розвитку дитячого телевиробництва є актуальною для них, їхніх батьків та вихователів.
Журналістка ТВі, член Асоціації «Новомедіа» Оксана Тупальська розповіла дітям, що під час навчання у загальноосвітній школі також брала участь у подібному дитячому проекті. Та впродовж 5-ти років виготовляла та була ведучою шкільних новин у ліцеї, де навчалася. Оксана зазначила, що саме під час занять у дитячій студії почала мріяти про професійну журналістику.
Вихованці студії «Птахи» презентували свої телевізійні роботи, які стали лауреатами і дипломантами багатьох всеукраїнських і міжнародних конкурсів: телепрограму «Екран – для нас чи проти?», «Дитяча дипломатія», екологічний ролик «Люба моя земля», музичний кліп «Екран – для дружби!», «Разом з нами!». А також показали мультфільм «Свободу слову!», який у лютому бере участь у Міжнародному фестивалі «ANIME-2012» в Німеччині.
Під час дискусійного клубу етнопедагог, онука засновника дитинознавства в Україні Марка Грушевського Валерія Грушевська акцентувала увагу на аспектах проблеми дитячого телебачення в Україні: «Де навчальне телебачення? В нас нічого нема. Має бути державний конкурс на авторів відкритих телеуроків. В Росії транслюють прекрасні телепрограми про Марину Цвєтаєву та багато інших, авторами яких є інтелектуали! Навчальне телебачення має бути узгоджено з учбовим процесом, з програмою шкільною, а відтак – і розклад. Щоб діти могли і під час уроку подивитись тематичний телеурок. Телепрограми мають також стимулювати до гри, до творчості. А сьогодні діти дивляться примітивні мультфільми з тваринами, що позбавлені ознак тварин. Відповідно вони так і малюють. І Людину вони малюють без ознак, без почуттів. Тенденція все примітивізувати є загальною. Телебачення повинно здійснювати відбір науково-популярних, анімаційних фільмів так, щоб там була Людина. Навіть за котиком повинна бути Людина».
Викладач студії «Птахи» Ірина Жданова, зазначила, що потрапити дитячим фільмам на сучасні телеканали надзвичайно важко. Тому не раз зверталася до міністерства освіти та парламентарів з проханням, щоб ті на законодавчому рівні посприяли розвитку дитячого контенту на телебаченні. «Рейтинг телепрограми, рейтинг на виборах, рейтинг в школі нівелюють Людину з її правом на радощі, щастя, щире спілкування. Жертвами таких маніпулювань стають, в першу чергу, діти. Ситуація може змінитися лише тоді, коли у батьків, дідусів – власників телеканалів і головних інвесторів української влади прийде усвідомлення, що цими жертвами є і їх власні онуки і діти і потрібно робити інвестиції у формування дружніх стосунків між дітьми, щирих відносин в родині, діалогу і взаємоповаги в суспільстві».
Міркуваннями на тему “Телебачення і діти” поділилася учениця 10-го класу Київського науково-природничого ліцею Ірина Панчук: «Якось навіть не пишеться “дитяче телебачення”. А просто “телебачення і діти” як два окремі факти. Чесно кажучи, я навіть не впевнена, що воно існує. Формально може й так, але фактично – ні! На жаль, на превеликий жаль. А так хотілося бачити на блакитному екрані щось дитяче.
