Можливо, багаторічний потік компліментів і регалій, що сиплеться на голову телеканалові СТБ й конкретно «Вікнам», викликав у розвеселих новинарів запаморочення від успіху, а може, це прощальна демонстрація можливих наслідків «свободи як відсутності обмежень» від Олексія Мустафіна? В усякому разі, сюжет Ольги Семак, що вийшов 27 жовтня у випуску «Вікон» о 22-й, продемонстрував відсутність у редакторів і журналіста тих найважливіших чинників самообмеження, які в ідеалі повинні замінювати «закони про мораль»: здорового глузду й почуття міри.
Матеріал «Тіло як доказ. Закритий показ» було присвячено візиту в Україну канадського режисера Брюса Лебрюса, якого запросили для участі в кінофестивалі «Молодість». Режисер не зовсім звичайний – знімає порнофільми, й не прості, а гомосексуальні. На фестивалі він дає майстер-клас із виробництва порнографії (до речі, забороненої в Україні законом) та є учасником позаконкурсної програми.
Не знаю, яке місце в ієрархії кінематографістів займають порнорежисери, навіть «культові», й чи можна вважати когось із них «зірками», гідними окремого сюжету в новинах, адресованих широкій аудиторії. В Україні заведено, що приїзд будь-якого кінорежисера «з-за бугра», навіть якщо його ім’я нічого не каже загалові, сприймається та висвітлюється як мегаподія. Якщо організатори «Молодості» вирішили, що зібране ними товариство прикрасить митець такого специфічного профілю – що ж, це їхня справа. Мені особисто ходіння на закриті покази порнофільмів видається ознакою декадансу, але, як то кажуть, «якщо вас це приколює»…
А ось демонстрація в загальнонаціональному телеефірі пристрасних поцілунків між оголеними чоловіками – це вже не чиясь приватна справа (відео). І хоч кадри з фільмів містера Лебрюса було дібрано порівняно «невинні», такі, що за всіма класифікаціями Національної експертної комісії з питань захисту суспільної моралі має бути визнано еротикою, а не порнографією, видовище шокувало. Час демонстрації сцен чоловічого милування в ефірі був уже не зовсім дитячий, але ще не той, коли подібне дозволяє закон. А програма, в якій ці сцени було продемонстровано, для подібного відеоматеріалу аж ніяк не підходить. Ну, хіба що якби показали легендарне відео з кабінету судді Ігоря Зварича, тоді можна було би списати на суспільну важливість :). Люди, які сіли ввечері подивитися новини, не розраховують побачити щось подібне.
Сюжет Ольги Семак було розтягнуто на більш ніж чотири хвилини. Нечасто навіть справді важливій події присвячують у новинах стільки часу. У коментарях СТБ режисер розповідав, що порно може знімати кожен. Була там сцена зі свіжого твору Лебрюса під назвою «Зомбі», де напівголий юнак атлетичної статури присмоктується поцілунком до губ чоловіка, загримованого під труп. Тут уже декого може й знудити…
Навіщо було ілюструвати загалом мало кому цікаву й потрібну новину про приїзд канадського порнографа зразками порнографії? Такий собі демарш, середній палець, продемонстрований усіляким «моралістам» й експертним комісіям? Але насправді подібні прояви начебто провокаційного, а насправді – бездумного вільнодумства лише посилюють позиції «моралістів». Не належачи до гомофобів, багато хто все ж не бажає споглядати на екрані аж настільки відверті прояви одностатевого кохання; що вже казати про тих, хто з моральних, релігійних чи суто емоційних причин засуджує гомосексуалізм? Логічно, що такі телеглядачі, а їх немало, вимагатимуть прибрати ЦЕ з блакитних екранів, а разом із ЦИМ, «під шумок», знов приберуть зразки справжнього, а не порнографічного, мистецтва, де елементи еротики мають художню цінність.
Словом, передовикам українського телешоу-бізнесу й творцям найчастіше нагороджуваних новин варто було б замислитись, перш ніж удаватися до подібних провокацій. Популярність і любов аудиторії означає не вседозволеність, а навпаки – ще більшу відповідальність за глядачів, їхні емоції та почуття.
На фото – кадр із фільму Брюса Лебрюса
