Що спільного між засобами масової інформації та інститутом церкви? Відповідь – притаманна обом виховна функція. Адже ці структури, що сьогодні користуються найвищим авторитетом серед українського населення, фактично формують суспільну думку. Виходить, вони повинні діяти спільно для досягення поставлених цілей. Та ось парадоксальна дійсність: сучасні ЗМІ часто неграмотно та необ’єктивно висвітлюють життя християнських громад, а церква своєю чергою втрачає і без того низький рівень довіри до журналістики. Так вони опиняються по різні сторони барикад.
Вагомий крок до примирення церкви і ЗМІ робить Асоціація журналістів, видавців та мовців «Новомедіа». 7 квітня її президент Руслан Кухарчук та телеведучий Андрій Макаренко відвідали Львівський національний університет імені Івана Франка з метою виховання нового покоління релігійно неупереджених медіа-працівників. Та конструктивний діалог повинен відбуватися і з церковною владою. Тому у Львові представники «Новомедіа» зустрілися також з єпископом Церкви християн віри євангельської, Головою Ради старійшин ХВЄ та доктором теології Василем Боєчком. Говорили про сучасні реалії інформаційного простору, роль церкви у засобах масової інформації та необхідність плідної співпраці. Єпископ, автор багатьох теологічних книг та редактор-упорядник «Української Біблії з коментарями» був приємно вражений тим, що в Україні є люди, які прагнуть реформувати ЗМІ на засадах християнської моралі, та охоче поділився з нами своїм баченням сучасних мас-медіа.
– Василю Михайловичу, Ви коротко ознайомились з основними віхами діяльності Асоціації «Новомедіа». На Вашу думку, наскільки важливим для журналістів-християн є об’єднання у такій організації?
– Я вважаю, що дуже справедливо журналістику називають четвертою владою. І якщо ця четверта влада ґрунтується на християнських цінностях і несе їх в широкі народні маси, то це дуже важливий фактор. Я не хочу перебільшувати, але можу сказати, що якщо Асоціація «Новомедіа» набере свою силу, якщо вона виконає свою програму мінімум і максимум, то може зробити набагато більше, ніж законодавча, виконавча і судова гілки влади. І якщо журналістика не є упереджена і не пливе за течією, якщо вона має мужність за правду підняти голос, при тому ґрунтуючись на такому найвищому авторитеті як Слово Боже і Спаситель світу Ісус Христос, то, безумовно, у цьому є дуже світла перспектива для нашої нації і нашого краю.
– Відомо, що Ви ведете авторську програму «Вічне джерело» на 12 телеканалі у форматі телепроповіді. Поділіться своїм досвідом роботи у цій сфері. Розкажіть про програму. Як вона створювалась, чи були перешкоди у втіленні проекту в життя?
– Я живу уже в двадцятому році безперервних моїх телепрограм. Декілька років, п’ять чи шість, «Вічне джерело» транслювали на УТ-2 по всій Україні. Потім обмежились 12 каналом (Львівське телебачення), але оскільки цей канал зараз має змогу через супутник транслювати свої передачі на всю Європу, кожен охочий може послухати ці проповіді.
Перший мій вихід в ефір відбувся 3 грудня 1991 року, тобто через день після національного референдуму. Не можна сказати, що все було гладко, тому що країна переживала багато внутрішніх потрясінь у політичному плані і економічному. Були навіть такі моменти, що здавалось, ця програма буде зупинена, згашена. Але цього не сталося. Я вже навіть підрахував, що змінилося дев’ять прем’єр-міністрів, чотири президенти, дев’ять губернаторів, уже п’ятий генеральний директор телерадіокомпанії, – а програма залишається. І для мене це великий сигнал з неба, що Слово Боже дійсно має силу. Христос казав, що збудує Церкву, і пекельні сили її не здолають, що небо і земля проминеться, але не минуться Його Слова.
Розумію, що таке тривале перебування в ефірі не можна приписати моїй особі чи моїй авторитетності. Я переконався, що непошкоджене Боже Слово має просто безмежну силу. Воно упокорює політиків і державних діячів, людей найвищого рангу і найнижчого соціального стану, і навіть злочинців. Тому я всім бажаю, хто працює в сфері ЗМІ, ніколи не пошкоджувати Слово Боже.
– «Пошкодити Боже Слово»… Що Ви маєте на увазі?
– Пошкодження – це означає його пристосування до конфесій, до політичної ситуації, до конкретних можновладців. Я ні перед ким не згинався, але ніхто й мене не згинав. Я неодноразово переконувався, побувавши на різних форумах, на різних конференціях, що Слово Боже є домінантою над усім. Воно має настільки великий авторитет, що перед ним мусить відступити найкраща ідея і найкращий інтелект. Я маю на увазі такий, що існує на людських засадах, а не на Божому фундаменті, який мусить зазнавати своєї видозміни та удосконалення. І тому я дякую Богові за ці майже двадцять років, які програма «Вічне джерело» залишається справді тим джерелом, яке не можна замулити і де вода не може застоятися.
В свій час генеральний директор Львівської обласної державної телерадіокомпанії в день мого сімдесятиліття сказав: «Для нас це феномен: як можна тисячу проповідей виголосити з однієї книги і жодного разу не повторювати теми». Це говорить про безмежні можливості Слова Божого. І я розумію, що врятувати нашу націю, економіку держави, гідність нашого народу і його самобутність може тільки повернення до вічних джерел Божого Слова. Я дякую Господу, що він удостоїв мене стояти біля цього джерела і вказувати людям на життєдайну його силу.
– Порадьте, як правильно через ЗМІ подавати християнські цінності і Слово Боже, щоб у загальному інформаційному потоці воно зберегло свою здатність реформувати свідомість людей?
– Насамперед я розумію, що Христова ідея ніколи не принижує людську гідність. І коли Він мав справу з людьми низького інтелекту чи навіть з відвертими ворогами, Він не ображав їх. Саме тому, якщо доносити людям Божу істину, то варто насамперед акцентувати на високому гуманізмі Христової ідеї. Апостол Павло у посланні до Тимофія говорить, що «мета завітування – це любов від чистого серця, доброго сумління і нелицемірної віри, відступивши від чого, деякі впали у пустомовство».
Другий принцип, на який я опираюсь у своїй практиці – ніколи не виголошувати захмарні проповіді і не говорити абстрактно. Навіть за найкращого апологетичного і екзегетичного викладу, я кожну проповідь намагаюся прив’язувати до реальних потреб народу, подій, які відбуваються. І саме це створює в проповіді найбільшу цінність і привабливість: коли людина у ній починає розуміти себе, починає бачити правильну дорогу і шляхи до вирішення складних вузлів у її долі. В найтяжчі моменти життя нашої держави: чи в час Помаранчевої революції, чи перед національним референдумом 1991 року, чи під час двох акцій примирення і покаяння нашого народу, які відбувалися 2000 і 2001 років – я переконувався в тому, що коли через Слово Боже ми людям даємо зрозуміти вихід із тої чи іншої ситуації, несемо дух примирення і дух поваги до людини, тоді це має надзвичайно велику силу. На цих засадах я ґрунтуюся і раджу всім, хто працює в засобах масової інформації, дотримуватися таких принципів: Христовий гуманізм і конкретика.
– Де ефективніше проповідувати християнські цінності: чи у вузько тематичних релігійних медіа, чи у світських інформаційних ресурсах, що мають доступ до масової аудиторії?
– Оскільки Христос дав нам стратегічне завдання: навчити всі народи дотримуватися всього, що Він заповідав, ми повинні використовувати всі доступні засоби, а насамперед – ЗМІ. Особливо ті, що є зараз найбільш популярними, щоб там звучав голос євангельської правди. Я думаю, що пріоритет, безумовно, треба надати світським засобам масової інформації над суто церковними. Тому що релігійну пресу сьогодні навіть у продажу не побачиш, на жаль… Ми за те, щоб голос біблійної правди звучав у найбільш доступних та найбільш популярних інформаційних ресурсах.
– Сьогодні ми спостерігаємо тенденцію до «переселення» ЗМІ в Інтернет. Яка позиція Церкви щодо нових форм подачі інформації та інтернет-євангелізації зокрема?
– Інтернет однаковою мірою має великі плюси і великі мінуси. Це, як і та свобода, що прийшла до нас з часу падіння атеїстичного режиму і принесла нам численні плюси, але не менше мінусів: до нас ринули різні фальшиві науки, лжемісіонери, потік літератури, яка не була скерована на духовне збудування. Якщо людина входить в Інтернет, вона, по-перше, втрачає і так низький рівень заохочення до церкви. Сьогодні уже є чимало християн, які, якщо ще в неділю і можуть відвідати той чи інший храм (навіть іде мова про євангельських християн), то протягом тижня вони сидять за телевізором чи в Інтернеті.
Оскільки ця всесвітня мережа містить у собі цілий океан бруду, аморальності та розтлінних аспектів, то ми розуміємо, на яку небезпеку наражаються її користувачі. А людина ще не утверджена може мишкою навести на будь-яке з тих згубних посилань – і тут же з духовної сфери увійде в содомітські… Сьогодні в Інтернеті нараховується більше 10 мільярдів сайтів, і величезна їхня частина – розтлінні. Ми, безумовно, не стверджуємо, як дехто, що телевізор чи комп’ютер – це є сатана. Адже мудра людина повинна вміти дорогоцінне із пустого діставати. Та важливо, щоб коли дістаємо дорогоцінне, пустота в жодному разі не охопила нас. Інтернет може багато допомогти в позитивному інформуванні, у звіщенні благої новини та євангелізації. Разом з тим, батьки, вчителі недільних шкіл і пастори повинні оберігати насамперед дітей від тих загроз, які несе з собою Інтернет.
– Ні для кого не секрет, що сьогодні церкви, особливо протестантські, стають об’єктом некомпетентного та упередженого висвітлення в ЗМІ. Руслан Кухарчук це називає «антисектантською істерією». Що, на Вашу думку, є цьому причиною?
– Я вважаю, що факт некомпетентного висвітлення релігійної тематики є великим мінусом сучасної журналістики. Як і проповідник, що замість любові Христової сіє фобії релігійні чи політичні, расові чи національні – це вже не проповідник, так і журналіст упереджений – це не журналіст. Я згадую один приклад: ще за комуністичного режиму до мене прийшла журналістка газети «Ленінська молодь», що тоді виходила у Львові. У неї було завдання: написати критичну статтю про моє служіння. В той час мене вже готували до арешту (за Христову віру довелось у свій час пережити і ув’язнення), тому потрібно було мене якось спаплюжити, а найкращий спосіб так вчинити – через ЗМІ. До того, зрештою, вже не раз з’являлися статті такого характеру про мене чи моїх братів по вірі… Я працював тоді на заводі токарем. І ця молода журналістка, прийшовши туди, побачивши мене у робочому одязі, щиро та неупереджено почала розпитувати про мою віру. А я у простоті серця їй розповідав. І я побачив, що в неї з’явилися сльози на очах. Після моєї розповіді вона сказала: «Як я буду про це писати? Я не маю права так будувати свій матеріал! Я маю інше завдання!» Я відповів їй: «Розумію, що Ви йдете на великий ризик. Ви можете писати все що завгодно, тільки пам’ятайте про сумління та про вічність». І у відповідь почув: «Що б мене не чекало, які б не були наслідки, я неправди про Вас писати не буду!» І в наступному номері стаття не з’явилася…
Як склалась її доля, не знаю: незабаром мене заарештували. Та наводжу я цей приклад для того, щоб показати, що означає сумлінний журналіст. Ми прекрасно усвідомлюємо, що сьогодні у нашій державі популяризують принцип моноконфесійності, удержавлення однієї конфесії, що може зробити більше зла для народу, ніж економічна криза та партійні чвари. Тому що налаштувати віруючих проти віруючих набагато страшніше, ніж політиків проти політиків. Я закликаю журналістів бути чесними! Щоб вони ніколи і нізащо не продавалися. І тоді, як я говорив на початку, ця четверта влада буде владою від Бога.
– Одну з причин такого неграмотного висвітлення релігійної тематики у ЗМІ президент «Новомедіа» бачить у тому, що церкви є закритими для журналістів і суспільства загалом. Чи Ви погоджуєтесь з цією думкою? І якщо так, то чому ми спостерігаємо таке явище?
– Я не впевнений, хто саме тут закритий. Просто журналісти у своїх матеріалах церкву обходять стороною, особливо протестантську. І тут не можна докоряти, що церква, в даному випадку – євангельська, є закритою. Ми спостерігаємо тенденції на ущемлення в нашій багатоконфесійній державі прав і свобод євангельських християн. І якщо ці віяння передаються і на журналістів, то це вина останніх. Коли виникають конкретні злободенні і гарячі питання в суспільстві, журналісти повинні мати всебічну інформацію і подавати позицію різних конфесій. Тому що саме у дискусії, у різновекторності мислення викристалізовується істина. Біблія завжди готова до дискусій. Христос завжди проводив діалог, а не говорив монологом. Тому ще раз підкреслюю: навіть якщо і є закритість церкви до ЗМІ, то я це скоріше трактуватиму як вину самих журналістів. Тому що переконаний: кожен мислячий пастор ніколи не відмовить журналістам у інтерв’ю або, якщо будуть такі пропозиції, у написанні статті на певну тему. Але таких звернень від медіа немає, на жаль…
– Щоб наблизити церкву до ЗМІ «Новомедіа» реалізує навчальний проект «Створення прес-центру церкви». Ви підтримуєте таку ініціативу?
– Так, я тільки позитивно ставлюсь до цієї ідеї. Львівська газета «Експрес» сьогодні трохи здала позиції, але минулі роки вона дуже активно співпрацювала з нашою церквою. І коли були якісь дискусійні питання, вони влаштовували в редакції так звані гарячі лінії, часто з питань шлюбу та розлучень. Приходили ієрархи різних конфесій, в тому числі і я був на них запрошений. Відбувався діалог, неупереджений та об’єктивний. Тому я дуже позитивно налаштований до ідеї створення таких прес-центрів. Я однозначно стверджую, що протестантська церква відкрита для діалогу з засобами масової інформації. Аби лише було бажання і з другого боку – від журналістів. Дуже важливо, щоб ті, хто працює у ЗМІ, пропонували священнослужителям стратегію: на які питання нам дати суспільству відповідь зараз.
– Як, на Вашу думку, надалі повинні правильно будуватися зв’язки між церквою та мас-медіа?
– Спочатку треба працювати, а тоді вже виробляти теорію. Бо інколи буває так, що стратегію ми маємо прекрасну, а тактичні контакти у нас не спрацьовують. Тому коли ми будемо практично робити кроки до того, щоб журналістика була у тіснішій співпраці з церквою, то ця праця буде диктувати дорожню карту, за якою нам іти, буде вказувати, на що робити особливий акцент, що треба прискорювати, а що пригальмовувати… Але це треба робити дуже наполегливо і активно! Приїзд до Львова представників «Новомедіа» – Руслана Кухарчука, Андрія Макаренка – і їхня зустріч зі студентами в університеті, на мою думку, є дуже вагомим кроком у цьому напрямку.
– І наостанок: що Ви побажаєте Асоціації «Новомедіа» і загалом всім працівникам засобів масової інформації?
– Найперше, я щиро переконаний, що християнин у журналістиці може зробити навіть більше, ніж пересічний проповідник! Я можу побажати «Новомедіа» не збиватися з того курсу, на який Господь їх скерував. Будьте мужніми людьми, бо людина масового впливу – це героїчна людина. Боязким людям у журналістиці християнській не місце! Продажним – тим більше! Тому я побажаю великого Божого благословення усім учасникам «Новомедіа». Вище і вище піднімайте голос Божої правди у тому суспільстві, яке все далі і далі відпливає від благодатного берега Божої істини, а це означає – від своєї долі, від успіху і розквіту. Так що Божих благословінь і всяких гараздів бажаю!
Ірина Лазуркевич.
