У липні я написав колонку «Суспільне телебачення: спроба №2». У ній проаналізував кілька положень «Концепції створення Національного суспільного телебачення і радіомовлення». Нагадаю, її запропонувала Громадська Гуманітарна рада при Президентові України.
Але окрім згаданої нової Концепції залишається чинним Закон України «Про систему Суспільного телебачення і радіомовлення України», ухвалений Радою і підписаний Кучмою в далекому 1997-му.
А ще у жовтні цього року з’явився проект Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про систему Суспільного телебачення і радіомовлення України». Його написав нардеп Андрій Шевченко з групою співавторів.
Отже, наразі маємо три документи на тему суспільного чи то громадського телебачення і радіомовлення:
1. Закон України «Про систему Суспільного телебачення і радіомовлення України» (1997 р. зі змінами і доповненнями у 2002 р.)
2. «Концепція створення національного суспільного телебачення і радіомовлення» (червень 2010 р.)
3. Проект Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про систему Суспільного телебачення і радіомовлення України» (жовтень 2010 р.)
Концепцію частково дослідили. Що ж до чинного закону, то аналізувати його немає ніякого сенсу. Це абсолютно застарілий з моральної точки зору документ, який правильніше буде анулювати і замінити його іншим. До того ж він носить радше декларативний характер, ніж практичний; тобто у законі не розписані алгоритми та механізми функціонування суспільного мовлення в Україні.
Тому тепер поглянемо на запропонований Андрієм Шевченком та його співавторами новий профільний законопроект.
Відразу зазначу, що єдиної правильної схеми організації та функціонування суспільного мовлення не існує. Проте існує сам принцип. Його можна сформулювати так: суспільного мовлення (СМ) – це телевізійне та радіомовлення, яке позбавлене політичного контролю з боку держави та фінансового контролю з боку рекламодавців; це мовлення, яке покликане задовольняти інформаційний потреби аудиторії. При цьому акцент робиться на інформаційних, освітніх та пізнавальних жанрах.
Тепер «проїдемося» по кількох статтях запропонованого законопроекту. Це – сучасний ґрунтовний документ з гарно виписаними механізмами. На відміну від чинного закону. Проте дозволю собі висловити деякі зауваження і пропозиції.
Стаття 1.
2. Суспільне мовлення України є неприбутковою державною установою, яка засновується Кабінетом Міністрів України.
У Концепції від Гуманітарної ради Януковича функцію засновника пропонують покласти на Фонд державного майна. Чинний закон це право віддає парламенту. Ідея з Кабміном, звісно, логічніша: буде менше політизації на етапі заснування, плюс саме уряд верстає державний кошторис, від якого частково залежатиме і СМ. Але…
Від самого початку принципово важливо зберігати «принцип суспільності». Це означає, що, як варіант, можна створити окрему неприбуткову (громадську) організацію, прописати її у Законі і уповноважити її спільно з Кабміном заснувати компанію суспільного мовлення. Представники цієї ж неприбуткової організації за участі інших громадських організацій братимуть участь у роботі Ради суспільного мовлення.
Серед аналогій можна згадати Моторне (транспортне) страхове бюро України (МТСБУ). Це – неприбуткова організація (хоч і не зовсім громадська), до якої входять страхові компанії і яка існує згідно норм Закону «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів». Фактично, ця недержавна установа є інструментом впровадження і функціонування на державному рівні так званої автоцивілки.
Стаття 3. Завдання Суспільного мовлення України
Основними завданнями Суспільного мовлення України є:
6) створення та поширення економічних, культурно-мистецьких, навчально-пізнавальних, розважальних, спортивних програм, програм для національних меншин, дітей та молоді, людей з обмеженими можливостями, інших соціальних груп;
Додати у цей перелік релігійні програми. Компетентне та цікаве висвітлення релігійної тематики у світських ЗМІ має стати нормою принаймні для суспільного мовлення в Україні. Адже всі соціологічні опитування останніх років демонструють: інститут церкви користується найбільшою довірою українських громадян. Фундаментальне завдання медіа – висвітлювати та аналізувати актуальні процеси. Отже ігнорування релігійної тематики і релігійних аспектів у суспільно-політичних темах є ознакою журналістського непрофесіоналізму.
Стаття 4. Принципи діяльності (суспільного мовлення)
6) відсутність дискримінації за будь-якою ознакою;
Неоднозначний принцип. Тут треба або чітко розписувати, дискримінація за якими ознаками недопустима (наприклад, колір шкіри, релігійні переконання, мова спілкування), або ж взагалі прибрати цей пункт. Бо особи з девіантним мисленням та способом життя люблять влаштовувати через антидискримінаційні норми свою пропаганду.
Стаття 9. Рада Суспільного мовлення України
1. Найвищим керівним органом Суспільного мовлення України є його Рада.
Стаття 10. Склад та порядок формування Ради Суспільного мовлення України
Рада Суспільного мовлення України формується Кабінетом Міністрів України та складається з 15 членів. Кабінет Міністрів України включає до складу Ради Суспільного мовлення України дев’ять осіб за поданням депутатських фракцій Верховної Ради України та шість осіб за поданням конференції представників громадських організацій, що діють у сфері журналістики або захисту свободи слова (далі – конференція громадських організацій).
Ось тут і почнеться політизація процесу. Всі ми знаємо, що таке формальні та неформальні фракційні квоти у судах, наглядових радах державних банків, національних компаній та державних установ. Віддавати за цим принципом більшу половину місць у Раді СМ політичним ставленцям – дуже ризиковано. Нівелюється принцип суспільного мовлення.
Тому пропоную таку схему:
• Кабмін має включити до складу Ради СМ не 9, а 6 осіб. Шістку від Кабміну слід формувати не за фракційним принципом, а методом рейтингового голосування у парламенті з використанням електронної системи голосування (це збільшить шанси пройти до складу Ради СМ реальних авторитетних знавців, а не політичних наглядачів від фракцій). Список кандидатів для участі у рейтинговому голосуванні готує парламентський Комітет з питань свободи слова та інформації;
• Один член Ради СМ хай буде прямим посланцем від уряду (у тому числі для нагляду за використанням бюджетних коштів).
• Один член Ради СМ – представник Національної ради з питань телебачення і радіомовлення (нагляд за додержанням чинного законодавства щодо телерадіомовлення).
• Один член Ради СМ – голова неурядової організації, яка разом з Кабміном стала співзасновником Організації суспільного мовлення.
• Шість членів Ради СМ – уповноважені представники всеукраїнських громадських організацій, що діють у сфері засобів масової інформації (громадські організації, які функціонують не менше, як п’ять років з дня реєстрації Міністерством юстиції України).
Стаття 14. Дострокове припинення повноважень члена Ради Суспільного мовлення України
1. Повноваження члена Ради Суспільного мовлення України припиняються Кабінетом Міністрів України достроково у разі:
4) виявлення конфлікту інтересів чи неусунення конфлікту інтересів у визначений цим Законом строк;
5) порушення вимог щодо несумісності, визначених частиною третьою статті 12 цього Законом;
Факти наявності конфлікту інтересів і недотримання вимог щодо несумісності мають бути зафіксовані у рішенні суду. Автором відповідного судового позову може бути будь-який громадянин України, державна установа, громадська організація, благодійна організація чи суб’єкт підприємницької діяльності.
І ще одне: у законопроекті не прописаний порядок обрання (чи призначення) голови Ради СМ. Оптимальний варіант – обиратися членами Ради СМ простою більшістю голосів. Але такі виборі мають відбуватися часто – щороку.
Стаття 20. Джерела фінансування Суспільного мовлення України
1. Суспільне мовлення України фінансується за рахунок Державного бюджету України, продажу власних теле- та радіопередач чи програм, плати за користування авторськими та суміжними правами, отримання благодійної допомоги та інших джерел, не заборонених законодавством України.
Як я вже писав у попередній статі на цю тему, державне фінансування слід обмежити конретними статтями витрат. Бо в іншому разі чим це новостворене СМ відрізнятиметься від нинішніх НТКУ та НРКУ. Тому пропоную, щоб казенними грішми покривали лише дві статті: закупівля коштовного теле-радіообладнання, а також фінансування експлуатації мереж передавання сигналу. Держава має цю коштовну справу взяти на себе. Цим самим вона забезпечить гарантії технічного функціонування суспільного ТБ і продемонструє свою добру волю в цій корисній справі. Але при цьому не матиме вирішального випливу на ефірний контент.
Усі інші витрати, у тому числі на виробництво, кадри, зарплату менеджменту – все це в жодному разі не можна компенсувати за рахунок держбюджету з названих вище причин. І це має бути однозначно прописано в законі.
Крім цього слід додати ще один вид грошових надходжень: абонентна плата від глядачів. Врешті-решт саме абонплата має стати основним джерелом грошових надходжень. По 1-2 гривні на місяць – з носа. І не треба підписувати договори з усіма домогосподарствами. Достатньо у добровільно-примусовому порядку підписати договори з кабельними операторами. Вони, в принципі, не бідують, тож хай виконують соціальне навантаження – безкоштовно приймають і перераховують на рахунок СМ абонплату від населення за можливість дивитися вільне, незаангажоване суспільне телебачення.
Стаття 21. Реклама
Трансляція реклами, повідомлень про спонсорів та програм телепродажів на каналах мовлення Суспільного мовлення України забороняється.
З цим погарячкували. Рекламу і спонсорство слід залишити. Щоправда жорстко обмежити їхню кількість. Наприклад, не більше 10% ефірного часу – під рекламні та спонсорські повідомлення. До того ж це має бути дуже дорого. Якщо хтось з рекламодавців готовий переплачувати з власних іміджевих міркувань, йому слід надати це право з урахуванням бюджетних потреб мовця.
II. Прикінцеві положення
2) у тримісячний термін з дня створення державної установи «Суспільне мовлення України» забезпечити передачу їй майна (частки, що належить державі в майні) і наступну ліквідацію таких юридичних осіб:
– Національна телекомпанія України;
– Національна радіокомпанія України;
– Державна телерадіокомпанія «Всесвітня служба «Українське телебачення і радіомовлення»;
– Державна телерадіокомпанія «Культура»;
– обласні державні телерадіокомпанії, Державна телерадіокомпанія «Крим», Київська державна телерадіокомпанія, Севастопольська державна телерадіокомпанія;
Тут слід уточнити, що йдеться також про передачу «Суспільному мовленню України» й прав на володіння всіма ліцензіями відповідних установ на мовлення в ефірі, кабельних мережах та через супутник.
Згідно ухваленої «Концепції створення національного суспільного телебачення і радіомовлення», на всю цю шляхетну справу виділяється два роки. Перші кроки зроблені – на рівні декларацій і кількох документів. Тепер на часі термінова справа – ухвалення відповідного закону. Бо поки не буде правової основи, ніхто сміливо не рухатиметься у цьому напрямку. Без закону державні чиновники не поспішатимуть виписувати підзаконні акти, положення та розпорядження. Без закону технарі не напружуватимуться налагоджувати необхідну інфраструктуру. Без закону профільні громадські організації і телерадіоустанови не резервуватимуть і не готуватимуть фахівців для організації багатостраждального суспільного мовлення в Україні.
Руслан Кухарчук, журналіст, президент Асоціації «Новомедіа», для “Телекритики”.
