Коли тобі щось подобається, то не хочеться щоб це закінчувалося. Ти не помічаєш, як швидко йде час, і просто насолоджуєшся тим, що відбувається. Зі сміхом, іноді з бажанням вбивати (коли домашку треба переписувати), з ремарками під час лекцій – саме так для нас, ювілейного десятого набору школи «Новий журналіст», пройшли ці два місяці.
«Спасибі Вам, я закохалася в журналістику», – сказала студентка Наташа Філатова, коли отримала свій заслужений сертифікат. І це правда.
Всього вісім суботніх днів, і кожен з них наповнений новими враженнями, знаннями, і розумінням, що писати – це праця. На першому ж занятті Зоя Нікітюк, координатор школи попередила: «Буде нелегко». У багатьох, напевно, в думках проскочило: «Ага, говоріть, говоріть». І все-таки нас не обдурили.
Звичайно, поки ми слухали в перший день лекції і дізнавалися, що таке журналістика, все було просто і зрозуміло. Тільки коли трохи пізніше отримали завдання: придумати заголовок і лід до статті, то, як-то все вже таким райдужним не здавалася. Ну, хто ж з нас тоді знав, що це одні з важливих елементів? Якщо вони не цікаві, то ніхто і не буде далі читати, який б геніальний текст там не написано.
«А все не так, як думала», – проскакувало часто після багатьох лекцій. Але тим більш захоплююче все було.
Зі старих улюблених казок зробити цікаву новину? Ух-ти! Побути пастирем, мером або радикальним активістом, і відчути на собі всі принади, коли беруть інтерв’ю? Або самому взяти його? Чому б і ні? Поспілкуватися з людиною кілька хвилин, а потім написати біографію? Цікаво. Зробити вправи для поліпшення дикції? Давайте. Перефразувати пропозицію, щоб воно краще звучало? Спробуємо. «Було враження, що перед нами відкривають величезний світ», – згадує Олена Дігтяр, студентка школи.
Саме тому вранці в суботу навіть не відвідували думки: «Знову? Не хочу». Ну, а якщо і траплялося, що день з ранку якось не ладився, то вже після першої лекції поганого настрою як і не бувало. Заняття проходили захоплююче, завдяки самим спікерам, які приходили поділитися отриманим досвідом і знаннями. Вони розповідають не визубрений параграфи з книжок, а свої історії, і те, з чим вони зіткнулися на практиці.
«Репортаж – жанр, який допомагає наочно розповісти про подію», – говорив Дмитро Синяк, оглядач журналу «Фокус». А заодно і поділився історією про те, як на кілька днів він перетворився в роль жебрака, щоб написати репортаж.
Любов Гасанова, головний редактор інтернет-журналу «ЯПсіх» підказала, які є «рибні місця», щоб знайти експертів, коли це знадобиться для якогось матеріалу. Це, до речі, не тільки гугл!
Олена Скачко, яка 18 років керувала жіночим журналом «Единственная», зруйнувала стереотип про роботу в редакції: «все не так, як показують у фільмах і серіалах». Як зробити гарне фото, де публікувати свої тексти, якщо пишеш просто для себе і наскільки важливий дизайн. Багато рад універсальні і стануть в нагоді не тільки в журналістиці. Так що від цього отримана інформація ще більш цінна. Часто й самі спікери повторювали, що журналістика – це нелегка праця і не все так просто, як здається, але це того варто. І в це вірилося. Особливо після того, як ми стали виконувати домашні завдання.
Це той момент, коли напевно у кого-то ні-ні, та й з’являлася думка «Та ну його все …». Але як вона швидко виникала, так і зникала. Тому що відразу згадувалося: «ніхто і не обіцяв, що буде легко». Комусь простіше давалося написати домашку, комусь – складніше, але кожен старався, а іноді і переписував по кілька разів, щоб побачити таке довгоочікуване повідомлення: «Прийнято».
Єдина субота, якої не дуже хотілося, – це коли всіх чекав тест. Ні, ну, правда у кого є бажання писати тест, дочитувати книги, і мучити себе питанням «Ну що ж там?». Але ми пережили цей день, він був не таким і страшним, як здавалося.
Гірша була наступна субота, і не з причини, що нас чекав ще якийсь тест чи домашка. А тому, що вона була заключна. Так не хотілося, щоб це все закінчувалося. Ну як тепер без домашнього завдання, без цікавих лекцій? Навіть просто без субот, які були такими продуктивними. Але в той же час, цей день був по-особливому теплим і затишним. Бонусні лекції про те, як знайти роботу в ЗМІ, і про телебачення, ще кілька дуже корисних порад як втілити мрії в реальність. Вручення сертифікатів, тим, хто добре потрудився: здав всі домашні завдання і написав тест, слова подяки, і бажання ще раз все повторити.
Ну і як тепер жити без такої вже улюбленої школи? Залишається тільки читати класні тексти! Писати класні тексти! І пам’ятати, що слово – це потужна зброя. Тому журналістика – дуже відповідальна професія.
Хочеться, щоб ці два місяці для більшості студентів стали лише початком історії надалі подорож у світ журналістики.
Еліна Пелешенко, випускниця школи «Новий журналіст»
