“Сьогодні я написала заяву про звільнення з СТБ. Це було моє особисте рішення. В анкеті, наданій відділом кадрів, в графі “причина звільнення” я вказала “в зв’язку незгодою з редакційною політикою”, – повідомила 29 травня користувачам Фейсбук тоді ще кореспондент програми “Вікна” на СТБ Ольга Червакова.
Журналістка написала, що за останній рік “Вікна” змінили пріорітети. В новинах значно побільшало сюжетів про побутовий кримінал з відвертим описом усіх жахіть, в той час як інтерес до політчно-соціальних тем майже спадає на нівець. Коли протиріччя стали непреборними вона вирішила піти з телеканалу.
“Пару тижнів тому захожу в монтажну апаратну новин, перед моніторами сидить дівчина-режисер з червоним обличчям, повертається до мене і каже: “я не можу такого монтувати”. Сюжет про згвалтування 9-річної дівчинки. А хтось інший – може.
Телеменеджери пояснюють, що така картинка дає високий рейтинг, її вітають, бо вона збільшує аудиторію. При цьому – який негативний вплив такі сюжети чинять на аудиторію і в цілому на суспільство, – питання для теленакалів неактуальне”, – розповідає Ольга у коментарі “Новомедіа”.
Протягом існування українського телебачення це перший випадок, коли журналіст через 10 років роботи на телеканалі йде, публічно оголошуючи причиною “неприпустимість великої кількості сюжетів про насильницькі дії”.
“Люди! Не робіть з мене героя! Це не політичний крок. Своїм уходом я лише хочу привернути увагу до неприпустимості пропаганди насильства на телебаченні. Вбивства, самогубства, згвалтування – це теж частина життя, яку неможна замовчувати. Але подавати їх як природні пересічні події – дуже небезпечно. Ми живемо у хворому суспільстві, де мало хто здатен сприймати критично те, що показують по телебаченню. Історії про вбивства стають для людей не приводом для осуду, а прикладом для наслідування”, – додає Ольга на своїй сторінці Фейсбук після того, як отримала безліч коментарів та запитань стосовно власного звільнення.
Журналістка нагадує про соціальну відповідальність професії: “Тим, що ми говоримо про насильство, ми продукуємо нове насильство”. Телесюжети, які просто оповідають випадки жорстоких злочинів, ставлять це темами номер один, вартими показу тим самим створюють навкруги насильства ефект норми, невідємної та чи не найцікавішої частини життя суспільства. Це спричиняє нові злочини.
Ольга розповідає, що в медичній літературі існує термін “імітаційні самогубства” – пряма кореляція між повідомленням в ЗМІ про самогубство і підвищенням кількості самогубств. Особливо це стосується підліткових випадків. За статистикою ВОЗ, після одного телесюжету з життя йдуть приблизно 50 дітей та підлітків такого самого віку і статі. При цьому вони, як правило, копіюють і той спосіб, про який дізналися з телевізора.
Тенденція збільшення кількості “чорнухи” в новинах стосується не лише одного СТБ, нажаль це виходить на “перші шпальти” інших великих національних телеканалів – 1+1, Інтер, ICTV.
Питання: що робити? За словами самої Ольги в США і в більшості країн Європи, коли зіштовхнулися з проблемою агресії в суспільстві – створили на законодавчому рівні механізми регуляції в сфері медіа. Наприклад, в Британії заборонено показувати крупним планом частини розірваних тіл, внаслідок аварій тощо. Там чітко регламентовано, скільки секунд та на якій крупності можна показувати таку телекартинку.
“У нас це все не врегульовано. Єдине, що має стримувати редакції – це загальна культура і морально-етичні принципи її працівників. В когось вони є, а в когось їх нема” – зазначає Ольга Червакова.
Такі критерії не означають, що про насильство взагалі говорити неможна. Говорити треба, але робити це обережно і керуватися принципом “не нашкодь”.
Журналістка в якості виходу пропонує норми документу, що розроблений відділом психічного здоров’я ВОЗ, опублікований в Женеві в 2000 році, “Превенція самогубств”. Це рекомендації для працівників ЗМІ, як подавати новини про самогубство, щоб не нашкодити суспільству.
Превенція пропонує такий набір заборон: неможна подавати самогубство як пересічну подію; неможна детально описувати спосіб, в який це зроблено; неможна називати ситуацію, яка спричинила до самогубства, безвихідною, а причини – такими, що виправдовують цей вчинок. В кожному такому сюжеті має бути коментар психолога, який має засудити цей вчинок і пояснити, що з цієї ситуації насправді існував вихід, і не один. Психолог має нагадати про існування телефонів довіри. А ці телефони мають бути візуалізовані титром.
“Це – лише частина вимог. Скажіть будь ласка, ви давно бачили дотримання хоча б однієї з них на українському телебаченні? Я – майже ніколи. Бо якщо виконати ці вимоги, то зникне гострота матеріалу, зникне емоція, будь-який редактор вам скаже, що це – не сюжет, а “унилоє гамно”. Тому всі редакції, що поважають себе, раніше і утримувалися від висвітлення таких тем: яскраво висвітлювати їх – значить виховувати маньяків, а не яскраво – не має сенсу, – пояснює журналістка. – Те, що відбувається зараз, – це насправді прихована цензура, коли редакція змушена говорити не про те, що суспільно значуще, а про те, що дає високу долю. І я тепер вже не знаю, що небезпечніше – політична цензура чи цензура рейтингу”.
Справка: Ольга Червакова – політичний журналіст, до цих пір була парламентським кореспондентом програми “Вікна” СТБ. Відома правдивими іронічними сюжетами новин з Верховної Ради, відвертими запитаннями політикам, які набували розголосу в Інтеренеті. Має більше 10 років досвіду роботи на телебаченні. У 2011 році отримала нагороду “Телетріумф” у номінації “Репортер”.
Пресс-центр “Новомедіа”
