Редактор корпоративного видання — не лише журналіст і рерайтер, а і спеціаліст із піару та інших комунікацій. Адже корпоративне видання — це засіб пропаганди, агітації та організації, і робота з ним вимагає не лише журналістських навичок.
Головред такого видання також зазвичай виконує адміністративні функції — бюджетування, підготовка до друку, захист проектів перед топ-менеджментом, тож без навичок адміністрування та побудови комунікації йому не обійтися. Тож яких помилок, окрім граматичних, може припуститись редактор корпоративної преси?
Помилка № 1. Боятись “живих” текстів та заголовків.
У багатьох компаніях вважають, що керівництво має виглядати консервативно і навіть монументально, а двозначність у заголовках і легкий стиль можуть зашкодити іміджу солідної і серйозної компанії. З цією релігією головний редактор не може не рахуватися. Просто потрібно знайти ту межу, яка дозволить вбити двох зайців – і уникнути офіціозу, і не зірватися в зайву грайливість. «Золота середина» є, потрібно тільки її відчути. Знову ж таки, потрібно робити поправки на аудиторію. Заголовки в стилі «Комерсанта», наприклад, можуть залишити байдужими лінійний персонал. А «розв’язні» заголовки на кшталт «Комсомолки» здатні шокувати офісних менеджерів.
Звичайно, корпоративне видання покликане відображати позицію компанії. Але це зовсім не означає, що подавати таку інформацію необхідно так само сухо й нудно, як вона виглядає в офіційних паперах. Зрештою, для цього періодичне видання не потрібне – досить роздрукувати наказ чи інший документ великим накладом і роздати його співробітникам. Варіантів цікавої подачі таких текстів досить багато. За великим рахунком, можна скористатися будь-яким журналістським жанром – все залежить від теми і ваших можливостей. Не годиться тільки сухий звіт або трохи переписаний документ.
Помилка №2. Писати, не зважаючи на корпоративний стиль.
Це протилежна крайність. У текстах вона народжує перекіс у бік зайвої грайливості. Доступність викладу і невиправдана зухвалість стилю – різні речі. Така помилка властива насамперед проектам, орієнтованим на «простого» читача, робітників чи масову аудиторію клієнтського видання. Зірватися у вульгарність легко, особливо якщо ви невисокої думки про людей, для яких робите газету. Ну або ви, пропрацювавши довгий час в «жовтих» ЗМІ, не можете змусити себе відмовитися від звички до стилю «смажених фактів». У першому випадку, напевно, потрібно поміняти видання на більш близьке вам за духом. У другому – відмовитися від старих звичок і вчитися працювати в інших форматах. І в обох – враховувати особливості аудиторії, вивчати видання, орієнтовані на того ж приблизно читача, розвивати, зрештою, смак і вміння писати у різних стилях.
Помилка № 3. Не правити слова начальства в інтерв’ю.
У «великій пресі» іноді застосовують цей прийом: записують усну мову спікера буквально, без перекладу на письмовий стиль. Іноді це важливо, щоб дати читачеві відчути смак необережної фрази, іноді – щоб виставити спікера таким, як він є, на суд публіки. Найчастіше – виставити на посміховисько.
За лексичним і синтаксичним ладом письмова мова відрізняється від усної. Журналіст, який пише інтерв’ю, бере на себе і обов’язки перекладача. Треба пам’ятати Екзюпері: «Ми відповідаємо за тих, кого приручили». Журналіст відповідає за те, як в його матеріалі «говорить» інтерв’юйований.
Важливо донести думку, а не усний лад мови, який у письмовому викладі майже завжди здається кострубатим. Особливо це важливо в корпоративному ЗМІ. Відмовки типу: «але ви ж саме так і сказали, у мене записано на диктофоні!» можуть лише обурити начальство, а не виправдати прямолінійний підхід журналіста.
Шліфуйте (змушуйте журналістів шліфувати) письмовий текст інтерв’ю: виправляйте неправильні звороти мови, прибирайте небезпечні застереження, дописуйте не дуже яскраво виражену думку, перевіряйте факти.
За матеріалами Медіаграмотність
