У своїй колонці для The New York Times, віце-президент корпорації Google Вінтон Грей Серф, написав, що не ввжає доступ до Інтернету правом людини.
Арабські революції та хвилі протестів 2011 року виникли в першу чергу завдяки Інтернету та новим технологіям віртуального світу. Звичайно, з одного боку, масові демонстрації не відбулись би, якщо б тисячі людей не виявили бажання вийти на вулиці та взяти участь у мітингах. Проте, навряд чи протести досягли б таких масштабів без Інтернету. Оскільки він пропонує незамінні можливості для комунікації, організації та миттєвого поширення інформації.
Однак протести порушили важливе питання – чи є та чи має бути доступ до Інтернету правом людини або правом громадянина? Ця проблема стоїть особливо гостро у країнах, де уряди блокували доступ до веб-мережі – саме з метою припинення дій протестуючих. Через це у червні була оприлюднена спеціальна доповідь Об’єднаних Націй. У ній згадуються заворушення на Середньому Сході та в Північній Африці і стверджується, що Інтернет зараз «став вкрай важливим механізмом для реалізації людських прав». За останні кілька років суди та парламенти таких країн як Франція та Естонія проголосили доступ до Інтернету правом людини.
Це непогане твердження, проте воно оминає важливу деталь: технологія є лише засобом реалізації прав, але не є правом сама по собі. Насправді існує дуже висока планка для того, щоб щось почали вважати правом людини. Якщо говорити просто: то це те, що потрібно людині для здорового та наповненого смислом життя, наприклад, свобода від катувань та свобода совісті. Помилково відносити технології у таку високу категорію, оскільки таким чином ми можемо дійти до переоцінювання певних речей. Наприклад, колись було важко заробляти на життя, не маючи коня. Але у цьому випадку важливим правом людини було саме заробляння на життя, а не право на коня. Сьогодні, якби мені надали право мати коня, я не впевнений, куди б я подів його.
Кращий спосіб схарактеризувати права людини – це визначитися із результатами, яких ми намагаємось досягти. Вони включають такі необхідні свободи як свобода слова та свобода доступу до інформації – і вони не обов’язково пов’язані з певною технологією у певний час. Справді, навіть у доповіді Об’єднаних Націй (хоч там доступ до Інтернету і проголошується правом людини) зазначається, що Інтернет цінний, як засіб досягнення мети, а не як самоціль.
Як щодо заяви, що Інтернет повинен бути громадянським правом? Тут ми можемо застосовувати аналогічну аргументацію: доступ до Інтернету завжди лише інструмент для досягнення чогось важливішого. Тим не менш, твердження, що доступ до Інтернету є громадянським правом, я визнаю сильнішим, ніж твердження про право людини. Зрештою, громадянські права відрізняються від прав людини тим, що вони надаються законом, а не притаманні нам як людським істотам.
Хоча Сполучені Штати ніколи не визначали обов’язковим «право» мати телефон, ми вже близькі до цього, оскільки є поняття «універсальна послуга». Суть в тому, що телефонний зв’язок (і електрика, і тепер широкосмуговий Інтернет) має бути доступним у найбільш віддалених регіонах країни. Коли ми приймемо цю ідею, то фактично підійдемо впритул до наступної ідеї, що доступ до Інтернету – це громадянське право, оскільки забезпечення такого доступу – це частина політики уряду.
Всі ці філософські аргументи виводять нас на суттєву проблему: відповідальність творців технологій за реалізацію людських і громадянських прав. Інтернет став надзвичайно зручною та егалітарною платформою для створення, поширення та отримання інформації у глобальному вимірі. В результаті, ми маємо нові засоби, щоб дозволяти людям реалізовувати свої права як людини та громадянина.
У зв’язку з цим, інженери мають не тільки величезний обов’язок щодо технічного забезпечення користувачів, але й обов’язок гарантувати безпеку в он-лайні. Це означає, наприклад, захист користувачів від конкретної шкоди та збитків, таких як віруси, які тихцем можуть вторгатися в комп’ютер. Технологи мають працювати у цьому напрямі.
Саме інженери – і наші професійні асоціації та органи зі встановлення стандартів, такі як Інститут інженерів з електротехніки та електроніки –створюють та підтримують ці можливості. Якщо ми прагнемо досягти стану мистецтва у технології та її використання в суспільстві, ми маємо усвідомлювати наші громадянські обов’язки, додатково до нашої інженерної майстерності.
Вдосконалення Інтернету – це лише один спосіб, хоча і важливий, який допомагає покращити життя людства. Цей процес має відбуватись з усвідомленням того, що громадянські та людські права потребують захисту – проте не варто вважати сам доступ до Інтернету таким правом.
Автор: Вінтон Грей Серф, науковий співробітник Інституту інженерів з електротехніки та електроніки, віце-президент і «головний провідник Інтернету» у корпорації Google.
Джерело: The New York Times
Переклад Марини Дорош,”Телекритика”
