Нацкомісія із захисту моралі – це не рудимент тоталітаризму, в який так любить поплювати наша ліберальна інтелігенція, а такий же необхідний орган влади, як міліція чи МОЗ, котрі запобігають поширенню різного роду зарази.
Серед причин, що викликали свого часу Французьку революцію і – як наслідок – великий терор, угар атеїзму і великий суспільний реґрес, сучасні історики почасти пояснюють тим, що католики-роялісти у передреволюційні часи дозволяли нещадно критикувати себе. А головне – не чинили активної контрпропаганди.
Кажучи сучасною новомовою, опоненти вольтер’янців не надто переймалися власним піаром – тому виглядали старомодними, кострубатими і вбогими.
Католицьке красномовство часів Іренея Ліонського зайшло нанівець напередодні потрясінь, які сколихнули Францію наприкінці XVIII ст. Не було кому захистити “християнську мораль” – саме це словосполучення стало предметом глузувань і наклепів з боку людей, що вигадали чудернацький календар із декадами і гільйотину як засіб політичної боротьби.
Це європейське варварство нині добре забуте і прикрите Декларацією прав людини як породженням Французької революції. На його місце прийшло нове варварство, яке агресивно прагне зробити норму зі збочень і розмаїтих перверзій.
Наша красномовна ліберальна інтелігенція – як свого часу вольтер’янці – на всі лади юродствує з приводу самого поняття «мораль» і шиє в дурні державний орган, який один не з багатьох сьогодні робить благу справу – дбає про майбутнє.
Нацкомісію, яка прагне обмежити порнуху і насильство на телеекранах прагнуть прирівняти ледь не до НКВД чи гестапо. Хоч насправді люди, які вдаються до цих порівнянь, здебільшого і здатні лише на продукування порнографії (у широкому розумінні цього слова), матюків і оспівуванні збочень.
І ця куценька, але по-сектантському агресивна меншість прагне перешкодити діяльності комісії, яка стоїть на боці інтересів абсолютної більшості громадян.
Мій приятель, що свого часу побував на черговому мистецькому заході у Гуляй-Полі, розповідав, як місцеві мешканці реагували на декламації наших сучасних літераторів: «Ми думали, тут література, а це матюки». Бики, лохи, бидло, нечутливе до елітарного мистецтва? Та ні, просто здорові люди, яких більшість.
Не треба вдаватися до глибинних соціологічних досліджень, щоб зрозуміти, що здоровим людям набридли цицькаті повії у кліпах серед білого дня. До того ж слід пам’ятати про дітей, які мають необмежений доступ до цього всього.
Я здогадуюся про контрарґументи на кшталт: не подобається – не дивися, а комусь це подобається, та інший ліберальний зуд. Мовляв, на Заході це дозволяють, то і в нас можна… Хоча на Заході ніяких голих дівчат на каналах із загальним доступом ви не побачите.
Те, що робить Нацкомісія – за великим рахунком санітарний захід, дезінфекція. Телеканалам просто забороняють демонструвати мерзоту, і – зверніть увагу – нікого за це не садять за грати, не висилають з країни. До чого ж тут аналогії з тоталітаризмом? І не треба опиратися гігієні – це нерозумно і непроґресивно.
Ліберало-порнуха ніколи не зупиниться на досягнутому.
Подивіться на Захід: там спочатку здавалося цивілізованим просто припинити кримінальне переслідування гомосексуалістів (і це справді гуманний захід), але згодом нормою стало визнання одностатевих шлюбів. А нині вже вважається природним дискутувати з приводу, чи можна віддавати на виховання дітей до такий сімей.
Колись герої в кіно вмирали картинно, як на сцені театру, і касові збори кінопрокату при цьому були шаленими. Нині спостерігається інша тенденція – без бензопили і шматків м’яса на весь екран кіно починає вважатися відстійним.
На місце лібералів завжди приходять кровожерні покидьки і перевертають мораль, мов дзеркало до стіни – світ бачив це й у Франції, і в нас в 1917-му. А починалось все як сьогодні – із закликів відкинути застарілу мораль і сприяти проґресу.
І добре, що хоч один з небагатьох органів в Україні сьогодні стримує цей «проґрес».
Костянтин Воздвиженський, ZaUA.org.
