Ден Міллер, досвідчений журналіст і редактор, директор Центру медіаграмотності Школи журналістики Університету Стоуні Брук, роками змушує журналістів боротись із лінощами. «Заплисти жирком – найнебезпечніше, що може з вами статися», – каже він.

За його словами, безліч журналістів збилася зі шляху через лінощі, які змушують бути упередженими, публікувати неточну інформацію і взагалі поводитися непрофесійно. Як вам, наприклад, цитата вигаданого конгресмена в редакційній колонці The Washington Post? А поширення інформації про епідемію сальмонельозу з посиланням на сайт «Центру безпеки яєць», створений із явною маніпулятивною метою?

Журналіст має бути експертним ситом, яке просіює грандіозну кількість інформації з різних джерел, залишаючи важливі та правдиві крихти. Та ми часто піддаємося своїм лінощам або запевняємо себе, що медіаграмотність – це для споживачів медіа, а нас, творців цих медіа, вона не стосується.

Рекомендації, наведені нижче, якраз і стосуються журналістів.

Перевірка веб-сторінки

Перевірте доменне ім’я за допомогою whois. Чи відомості про реєстрацію публічні, чи приховані? Багато власників доменів приховують цю інформацію як приватну. Але інколи відсутність відкритої контактної інформації про власника доменного імені є ознакою того, що совість у цієї людини нечиста.

Як давно зареєстровано сайт? Якщо він вигулькнув недавно, це ще один привід для підозр.

Перегляньте історію сайту в Архіві інтернету. Чи мав він колись інший вигляд? Як мінявся протягом років? Чи не містив інформації, яка тепер прихована?

Чи є відомості про адміністрацію чи власників ресурсу на сторінці «про нас», у підвалі сторінки чи деінде? Чи є конкретна організація, людина чи люди, що беруть на себе відповідальність за опубліковане? Якщо є, ви можете поцікавитися, що являє собою ця особа чи організація, якщо в цьому є потреба.

Чи передбачено на сайті можливість зворотного зв’язку? Адреса електронної пошти, форма відправки повідомлення редактору, можливість вільно додавати коментарі – усе це свідчить, що хтось таки відповідає за сайт.

У якому стані коментарі? Якщо в них повно спаму, це може свідчити, що сайтом ніхто не опікується. Якщо люди пишуть критичні коментарі, на які ніхто не відповідає, це теж може свідчити про дезертирство господаря сайту (втім, він може виявитися просто сором’язливим або незацікавленим у спілкуванні з людьми).

Погляньте на інформацію в підвалі сайту. Чи є в повідомленні про авторські права назви організацій або імена осіб, вочевидь не пов’язаних зі змістом і тематикою сайту? Якщо так, будьте уважні.

Хто і що каже про цей сайт? Забийте домен і назву сайту в Google, GoogleBlogsі GoogleNews. Чи згадки про сайт трапляються в авторитетних джерелах, чи є вони змістовними і позитивними? Чи, може, вони свідчать про те, що сайт не вартий довіри?

Зверніться до осіб, відповідальних за цей сайт. Зателефонуйте за наведеним контактним телефоном або надішліть електронний лист із якими-небудь запитаннями. Відповідь або її відсутність також багато про що вам скаже.

Аналіз змісту

Чи названо автора сайту або матеріалу? Поставте його ім’я та прізвище на пошук у Google, пошукайте його персональну сторінку чи облікові записи в соціальних мережах. Якщо ви знайдете посилання на його попередні дописи, перегляньте їх, довідайтеся, чи він регулярно висвітлював тему, яка вас цікавить. Якщо він називає себе науковцем, послухайтеся поради Говарда Райнґольда: зазирніть до Індексу наукової продуктивності, який виставляє бали за наукові публікації, цитати в працях інших науковців, гранти, нагороди та відзнаки. Якщо ви хочете ґрунтовніше дослідити наукову спадщину особи, яка вас цікавить, скачайте безкоштовну програму Publish or Perish, яка аналізує науковий багаж ученого за багатьма критеріями за допомогою Google Scholar. І не довіряйтесь одному джерелу!

Чи посилається стаття на факти, чи точні вони? Чи, можливо, в ній немає фактів, статистичних даних і цитат? Чи не складається вона з загальних суджень?

Перевірте, чи є матеріал оригінальним. Скопіюйте шматок тексту, візьміть у лапки і заженіть у пошук Google, щоби пересвідчитись, чи не є матеріал, який ви читаєте, плодом банального копіпейсту з іншого джерела.

Чи є в тексті посилання на поважні ресурси? Чи містить він рекламні ключові слова, або, можливо, в ньому зовсім немає посилань? Також погляньте, які сайти посилаються на сторінку, яку ви оцінюєте. Якщо ви бачите багато перехресних посилань із сумнівних сайтів, сторінка може бути частиною конструкції, створеної для обману пошукових серверів і накрутки рейтингів. Якщо ви бачите багато посилань на сайт у поважних, на вашу думку, джерелах, це добрий знак.

Чи є реакція людей на контент цього сайту? Перевірте, чи не є всі коментарі під текстом спамом, а повідомлення в «Твіттері» не належать ботам. Чи хтось у «Фейсбуку» «лайкнув» сайт загалом або окремі матеріали? Корисним інструментом для виявлення «слідів» сайту в соціальних мережах є Convo Trackbook marklet, який показує, як посилалися на ресурс у Twitter, FriendFeed, Digg, Reddit, HackerNews та провідних блогсервісах.

Чи роблять відвідувачі закладки на цій сторінці? Перевірте, чи багато закладок на цей сайт зроблено на сервісах соціальних закладок, таких як DeliciousтаDiigo. Це не можна вважати критичним показником, одначе кількість людей, які відзначили сторінку як варту уваги, може свідчити про те, чи варта вона довіри.

Якщо джерело – «Твіттер» або соціальна мережа

Докладні корисні поради щодо цього ви знайдете в колонці Крейґа Кенеллі «Як перевірити твіт».

Важливо оцінити зв’язки людини, яка є джерелом інформації. Якщо вам потрібно перевірити повідомлення певної особи в «Твіттері», перш за все оцініть, чи авторитетні, варті довіри люди тримають автора у френдах, чи републікують вони його повідомлення. Чи читачі цієї людини мешкають у місцевості, з якої вона, за її твердженням, походить? Чи відповідає перелік людей, чиї повідомлення автор переглядає, змістові його профайлу та повідомлень? Якщо йдеться про «Фейсбук», то чи є ознаки взаємодії («лайки», коменти) з френдами?

Зв’яжіться з автором. Перш ніж відтворювати чиєсь повідомлення в «Твіттері» чи соціальній мережі, напишіть йому повідомлення із уточнюючими питаннями.

Автор – Крейґ Сілвермен, Columbia Journalist Review

По материалам osvita.telekritika.ua