У рамках сучасної медіасфери на площині інтернет-майданчика відбувається аналіз багатьох суспільних явищ, серед яких — комунікація між духовенством Церкви та різними сегментами суспільства. Згідно з українською Конституцією Церква є відділеною інституцією, яка не втручається у соціально-політичні процеси, проте все-таки залишається базисом, що продукує духовні цінності суспільства. Важливий чинник інструменталізації цих позицій – система нових медій. Особливо важливо звернути увагу на останні події – дискусії що до підписання угоди про асоціацію з Євросоюзом, а також події на Євромайдані, які представили іншу модель Церкви. Власне з таких міркувань випливає актуальність нашого дослідження – представити важливість полілогу Церква-влада-Євромайдан, особливо у сучасних умовах формування громадянського суспільства.
В очікуваних результатах нашого дослідження передбачаємо виконання таких завдань, які ставимо на початку дослідження:
1.Представити важливість такого полілогу через канали нових медій.
2.Дослідити розвиток полілогу через виступи Глав Церков, а також представників різноконфесійного духовенства.
3.Відстежити практичні взаємовідносини між компонентами трикутника
4.Запропонувати практичне осмислення полілогу крізь призму власних журналістських матеріалів.
Мета дослідження — ширше – представити і дослідити новомедійний діалог у рамках церковно-суспільного комунікування, вужче – дослідити діалог через вибрані інтернет-ресурси, які є і світськими, і водночас представляють позиції певних Церков.
Об’єкт дослідження — український мережевий медіапростір, в основі якого знаходитимемо як світські ресурси, так і спеціалізовані ресурси, які повідомляли і повідомляють про події з Євромайдану. Предмет дослідження — особливості представлення проблем діалогу крізь візію українського інтернет-простору, розуміння специфіки подання і відстеження рецепції аудиторії.
Діалог «Церква – суспільство» у рамках студентських протестів на Євромайдані
Наприкінці вересня 2013 року відбулося засідання Всеукраїнської Ради Церков і релігійних організацій (ВРЦіРО), ключовим питанням якого було обговорення євроінтеграційної стратегії. Представники конфесій та релігійних деномінацій представили підсумком напрацювань відповідне звернення до суспільства . Прерогатива євроінтеграції не означає протиставлення російській політиці, адже, на думку лідерів українських конфесій, необхідно розвивати дружні стосунки у обох напрямках – на Схід, і на Захід. Проте найбільш вагомий комунікаційним канал між Церквою та владою віддзеркалили події Євромайдану. Примітно, за майже півроку до Майдану в Україні відзначали 1025-ліття хрещення України-Русі, де у новомедійному дискурсі українське релігійне середовище виявило себе доволі різнобічно і скандально. Приклад – поширення на сайтах та у соціальних мережах фото із кортежем Патріарха Кирила, репортажів із «закритого» для своїх вірних святкування на Володимирській гірці духовенства УПЦ (МП) спільно з РПЦ . Отож формування і удосконалення діалогу «Церква – суспільство» через комунікаційне тло Майдану можемо поділити на два внутрішні періоди. Перший – реакція на студентські страйки що до підтримки євроінтеграційних процесів, другий – після 30 листопада 2013 року. Проте за спрямованістю комунікації, на наш погляд, варто розглянути окрім цієї внутрішньої площини ще і зовнішню, яка визначається сферою церковної дипломатії. Про періоди внутрішнього полілогу ми, зокрема, зазначали у публікації «Церква і європейський вектор» та «Євромайдан «у» храмі» .
Події 30 листопада 2013 року представили дещо інший вимір полілогу – представники українських конфесій фізично перейшли на Майдан, підтримавши протестувальників. Наприклад, у коментарі Блаженнішого Любомира (Гузара), архиєпископа-емерита УГКЦ: «Молодь це все почала, відчула й зрозуміла, що треба діяти. Я відчув, що її треба привітати. Слід визнати, що молоді люди зробили щось дуже добре. Було дуже багато негарних жестів з боку влади, а вони все ж витримали це й маніфестують далі. Тут розходиться про одну річ (я так це бачу): молодь не «проти» чогось, а «за» зміни в Україні. Дехто думає, що це — заклик до Європи, немовбито рай на землі, але це не так. Студенти висловили бажання стати ближче до Заходу головно тому, щоб перевести мудрі й виважені зміни в українській системі життя. Мені подобається цей виважений підхід. Дехто каже: «Європа й Україна», але це неправильно, є Західна Європа й Україна. ЄС — це не вся Європа. В підсумку ми побачили чудовий жест молоді. Не хочу применшити вкладу дорослих, які підтримали молодших, щоб змінити країну» .
Окрім того, на таких платформах, як РІСУ, «Громадське.ТБ», а також на основі платформ іноземних традиційних медіа, продукт яких вийшов на новомедійний дискурс, аудиторія мала змогу прочитати і осмислити реакції. Примітно, що Євромайдан в Україні підтримали УГКЦ, УПЦ КП, УАПЦ та РПЦ, а також протестантські спільноти. На нашу думку, кожна із українських Церков має представників із духовенства, які були за нашими спостереженнями ключовими медіацентрами, медіакомунікаторами подій: УГКЦ – Блаженніший Святослав (Шевчук) , Блаженніший Любомир (Гузар) , владика Борис (Ґудзяк) ; УПЦ КП – Патріарх Філарет та диякон Іван Сидор ; УПЦ – протоієрей Георгій Коваленко. Зокрема, це примітно у соціальних мережах, де з допомогою інструментарію інтерактивності користувачі поширювали відео із зверненнями духовних лідерів, коментували їх. Перший ефективний щабель комунікації між Церквою та суспільством, у реальному та віртуальному дискурсі розпочався після подій 30 листопада, коли протестувальники знайшли сховок у Михайлівському соборі. Фото із Михайлівського собору стали найпопулярнішими в українських соціальних мережах, а також поширені у всесвітньо відомих ресурсах – передовиці найвпливовіших видань, сайти інформагенцій.
Порушення комунікаційної взаємодії «Церква – влада» після 13 січня та зовнішня дипломатія Церкви: новомедійний дискурс
Початок діалогу у рамках Майдану виявив громадянську позицію Церкви, а отже – солідарність із народом. Безумовно, що підтримка Церквою вимог суспільства, виявила протиріччя у діалозі із тодішньою владою. 13 січня 2014 року до Глави УГКЦ Блаженнішого Святослава надійшов лист від Міністерства культури України з проханням припинити служіння духовенства цієї Церкви на Майдані. Для багатьох журналістів та богословів ця подія стала свідченням тиску на Церкву як інституцію з боку влади. Під час прес-конференції Блаженніший Святослав зазначив, що «Церква — сегмент громадянського суспільства, тому вона там, де народ» . Важливо, що після цих подій офіційний сайт УГКЦ, а також сайти інших єпархій Церкви, потрапили під дос-атаку, окрім того, відбулися акції під стінами Патріаршого Собору (згідно з джерелами, учасники цієї акції — радикально налаштовані організації УПЦ, діяльність яких не благословенна предстоятелем, але інспірована деякими архієреями), а також біля храму св. Миколая на Аскольдовій могилі. Основна вимога першої акції — припинення політичної діяльності УГКЦ, іншої — повернення храму.
«Годі зрозуміти усі правдиві і мнимі схеми, які застосовують для розділення, адже їх дуже багато. Не варто бути наївними. Здається, що роблять різноманітні зусилля, аби ослабити національну солідарність. Сам Майдан, міжконфесійне зближення, яке відбулося серед мирян і душпастирів, є сильніше від будь-яких спроб їх роз’єднати», – наголосив у ексклюзивному інтерв’ю для «Дня» єпископ єпархії Святого Володимира УГКЦ у Парижі, Преосвященний владика Борис (Ґудзяк) . Зважаючи на ці події, можемо сказати, що частина українських Церков засвідчила свою конституційну автономність та самостійність.
Вище ми зазначили про зовнішній вимір комунікаційної тріоди, про це, зокрема, свідчить участь Блаженнішого Святослава (Шевчука) та Патріарха Філарета у 62-ому Національному молитовному сніданку. Традиція проведення молитовних сніданків розпочинається з 1953 року. Відтоді політична еліта США запрошує у перший четвер лютого бізнесових, політичних чи громадських лідерів з понад 140 країн світу. «Ця зустріч є тим часом, коли ми можемо забути про наші розбіжності і намагатися побудувати та зміцнити відносини за допомогою нашої любові до Бога і піклуватися одне про одного», — зазначено в офіційному запрошенні . У рамках офіційних зустрічей із політичною елітою США, Блаженнійший Святослав та Патріарх Філарет знайшли можливість висловити позиції Церков та релігійних організацій у медіа. Зокрема, на наш погляд, варто поміркувати над інтерв’ю духовних лідерів для української служби «Голосу Америки».
У розмові із журналістами служби Патріарх Філарет спочатку нагадав американській спільноті про історію зародження Євромайдану і студентський каталізатор мирних протестів. На думку Святійшого, коли пригадати передісторію подій, можна дійти до тієї думки, що саме народ — ключовий каталізатор протестів, оскільки початки студентських акцій були цілком аполітичними. «Народ — непереможний. Те, що ми спостерігаємо на Майдані свідчить, що його зламати не можна, адже народ — це сила!» — наголосив Патріарх Філарет . Крім того, у розмові було згадано про те, що Патріарх Філарет відмовився від президентської нагороди та проведення урочистої академії до 85-річчя. На що Патріарх відповів, що Церква повинна завжди бути з народом.
Про важливість візиту духовних лідерів до Вашингтона наголосив також і Блаженнійший Святослав. На його думку, ситуація, яка відбувається вУкраїні має зачіпати кожного американця, оскільки є загроза втрати демократії у Східній Європі. Блаженніший зазначив, що Церкви та релігійні організації в Україні виступили посередниками миру між владою та суспільством, зокрема через участь у круглих столах. «Ідея круглого столу — дискредитована в Україні. Не хотів би нікого ображати, проте це зоркестроване шоу… Я вийшов з останнього круглого столу, коли хтось із присутніх почав ображати моїх вірних, а також тих людей, які стоять на Майдані», — закцентував Блаженніший Святослав . Нагадаємо, після проведення одного із перших круглих столів, у інтерв’ю для «Эхо Москвы» Блаженнійший Святослав також висловив неефективність такої моделі перемовин, називаючи такий процес «набором монологів» .
Позиції Українських Православних Церков та індикатори Євромайдану у внутрішньоцерковному діалозі: дискусії інтернет-платформ
Позиція Української Православної Церкви (Московського Патріархату), яку мали можливість аналізувати впродовж подій Майдану, у розрізі нових медій – виглядає, на наш погляд, доволі двобічно. У телемарафоні для ТВі протоієрей Георгій Коваленко, прес-секретар УПЦ МП зазначив, що підписання Угоди про асоціацію – не здатне вповні нас змінити, потрібно займатися вдосконаленням внутрішніх процесів . Цю ж позицію повторив отець на Майдані під час віча 15.12.2013, опираючись на позицію Блаженнішого Володимира (Сабодана) . Примітно, що коментарів про те, як розгортаються події і загалом оцінок дій влади зі сторони УПЦ (МП) майже не було, тобто це не означає, що Церква не брала участі у загальних круглих столах, медіапроектах. На нашу думку, висловлені думки були надто поміркованими і не відповідали вповні поставленим запитанням. Ще один аргумент на підтвердження цієї тези – ефір програми «Прямим текстом» від 12.12. 2013, що на львівському телеканалі «ЗІК» , а також у блозі французького православного богослова Антуана Аржаковського .
Варто взяти до уваги традиційні різдвяні інтерв’ю журналістів «5 каналу» з Блаженнішим Святославом , Патріархом Філаретом і протоієреєм Георгієм Коваленком , яких пізніше розмістили на ютюб-каналі і у соціальних мережах. У них – представлення глибокої візії кожної конфесії того, що відбувається у країні. Вагомо, що у рамках цих подій не можемо не згадати про заочний конфлікт у межах УПЦ між намісником Києво-Печерської Лаври, митрополитом Чорнобильським і Вишгородським Павлом та прес-секретарем Володимир-Волинської єпархії УПЦ о. Віктором Мартиненком. Після святкового Богослужіння з нагоди відзначення Дня Соборності України за участю Президента України владика звернувся до Віктора Януковича: «Сьогодні ви несете важкий хрест, тому Церква з вами так, як Симон Киринейський допомагав нести хрест Христові на Голгофу» . Після того, як медіа розповсюдили цю заяву владики, о. Віктор написав на своїй сторінці у соціальній мережі Facebook: «Я не знаю, чи точно ЗМІ пе
редають слова митрополита Павла, сказані сьогодні Януковичу, але те, що наші церковні ресурси розміщують інформацію про «молитву» тих потвор, і їхні відвідини Лаври — це спонукає мене до глибокого сорому. Сьогодні спілкувався з багатьма своїми друзями — простими волинськими священиками — від усіх чув слова обурення». Потім священик попросив «цілувати у зад» персонально, а не від імені всієї Церкви. Через кілька днів після медіа-конфлікту о. Віктор поширив у ЗМІ інформацію про те, що після скандального посту у Фейсбуці владика Павло зателефонував до отця, облив його брудом і погрозами, а тоді прокляв.
Водночас паралельно із цим скандалом у соціальних мережах найбільш популярною була світлина трьох монахів із Десятинного монастиря Української православної церкви — отців Мельхиседека, Гавриїла та Єфрема. Вони стояли стіною між протестувальниками та загонами «Беркута», тримаючи у руках ікони та хрест, і закликали до миру. Згодом у своєму зверненні на офіційному сайті керуючий справами УПЦ (МП) митрополит Бориспільський і Броварський Антоній заявив: «Ми схвалюємо цей вчинок простих ченців, які за покликом власної християнської совісті вийшли до епіцентру протистояння та звернулися до людей зі словом Євангелія. Господь закликає нас до миру та злагоди» . Зважаючи на запропоновані аргументи, можемо знову-таки підтвердити аргумент, наведений вище у своїх судженнях УПЦ має дві позиційні сторони: одна частина духовенства, яка перейшла на бік протестувальників; інша – яка відверто чи латентно підтримує владу або ж займає нейтралітет.
Ідея Єдиної Помісної Церкви, результати і перспективи новомедійного полілогу післямайданного періоду
Зовсім інші меседжі представила УПЦ (МП) після подій 18-20 лютого. 22 лютого на офіційному веб-ресурсі УПЦ КП опубліковано звернення Священного синоду щодо необхідності невідкладного подолання розділення Православної церкви в Україні.
Питання творення Єдиної Помісної Церкви у рамках українського міжконфесійного простору не є новим. У справі єдності церков київської традиції було кілька спроб об’єднати церкви-спадкоємиці Володимирового хрещення. Наприклад, ініціатива президента Віктора Ющенка об’єднати українське православ’я 2008 року через підпорядкування Константинополю. Була також «інклюзивна модель» єдності, запропонована главою УГКЦ Блаженнішим Любомиром, котру православні Церкви України категорично відкинули. Після перемоги на президентських виборах Віктора Януковича були активні спроби подолати внутрішньо церковний розкол шляхом державного тиску і зняття з реєстрації неканонічних православних.
Із подібним зверненням духовенство УПЦ КП звернулося й до деяких ієрархів УАПЦ. Проте не було безпосереднього звернення до предстоятеля УАПЦ митрополита Мефодія, оскільки, на думку членів синоду, особиста позиція митрополита завжди заважала об’єднанню церков. «Нам потрібно шукати золоту середину між канонічністю і автокефалією. Я сам би не пішов на те, щоби довічно бути як Київська митрополія у повному підпорядкуванні Вселенського Патріарха. Але тимчасово – так. І це був би шлях до помісної Церкви», – зазначив в інтерв’ю для РІСУ митрополит Львівський УАПЦ Макарій (Малетич) .
За результатами Синоду УПЦ обрано Місцеблюстителем владику Онуфрія, митрополита Чернівецького та Буковинського, а також створено спеціальні комісії із діалогу з УПЦ КП та УАПЦ . Також Церква презентувала свою особистісну громадянську позицію у рамках військового вторгнення у Криму. «Всі священики нашої Церкви — громадяни України. Я також голосував за незалежність України, робив це свідомо. На сьогоднішній день не збираюся бути громадянином іншої країни», — зазначив у студії «Громадського. ТВ» речник УПЦ (МП), протоієрей Георгій Коваленко .
Отже у підсумку формат досліджуваного новомедійного полілогу можемо вважати успішним. Оскільки Церкви, а також релігійні деномінації фізично і ментально перейшли на сторону Майдану: присутність польової каплиці, священнослужителі поміж двома ворогуючими сторонами, акценти виступів у медіях – суголосні із основними ідеями Майдану; Церкви як ініціатори збору необхідних засобів, а також притулок для протестувальників.
Аналізуючи генезис новомедійного полілогу «Церква – влада – Євромайдан», виділяємо такі особливості: Церкви ввійшли у цей дискурс із чіткими переконаннями у виборі євроінтеграційного спрямування, про це ми вже згадували вище. Проте основні меседжі духовних лідерів до комунікаційного тла Євромайдану, на наш погляд, не виокремлювались із загального контенту. Переломна точка полілогу – 30 листопада 2013 року. Коли українські Церкви – в особі УПЦ КП – Патріарха Філарета та монахів Михайлівського золотоверхого собору. Через активність, фізичну присутність, підтримку Майдану українські Церкви зруйнували стереотип що до пасивності Церкви. У рамках подій 18-20 лютого, подій у Криму Церква представила себе як сторона порозуміння і забезпечення миру. Тому гіпотетично цей полілог розвиватиметься успішно, оскільки сучасна українська влада адаптує сучасний комунікаційний феномен Церкви. Адже після обрання Верховною Радою спікер Олександр Турчинов, який водночас виконує обов’язки Президента України, зустрівся з главами українських Церков та лідерами релігійних деномінацій. Окрім того, спікер запропонував Всеукраїнській раді Церков та релігійних організацій влаштовувати систематичні спільні зустрічі для обговорення важливих державних питань . Окрім цих міркувань, пропонуємо короткі висновки:
– по-перше, Церква, тобто представники конфесій, які перебували на Майдані у часі протестів, презентували себе як самостійний і водночас повнозначний компонент трикутника Приклад – участь у вічах, телемарафонах, на інтернет-порталах, круглих столах. Така присутність Церкви у новомедійному дискурсі спричинила до візії Церкви як повноцінного учасника комунікації. Примітно, що до подій Євромайдану Церква також не була пасивною ланку, проте впродовж останніх місяців авторитет духовних лідерів примітно зріс.
– по-друге, у рамках комунікаційних моделей Церква не повністю позбулася політичного заангажування. Проте політико-соціальна ситуація в Україні водночас спричинила до свідчення громадянської позиції Церкви.
– по-третє, полілог Церков між собою всередині цього комунікаційного трикутника виявив наболілі і не до кінця подолані проблеми внутрішньоконфесійного життя, а отже визначив перспективу можливого порозуміння і єдності. Окрім того, події у Криму, зокрема залагодження військової ситуації у Балаклаві монахами УПЦ (МП), а також спотворення цієї інформації кількома українськими інтернет-ресурсами свідчить про певні проблеми у власне сфері нових медій, а радше підкреслює глибинний ментальний стереотип ставлення до Церкви, спотворений не до кінця подоланим радянським атеїстичним фантомом;
– по-четверте, Церква стала повноцінним учасником зовнішньополітичних перемовин;
– по-п’яте, нові медії через функцію інтерактивності і зворотного зв’язку з аудиторією розвинули цей полілог у рамках запропонованих дискусій.
Юліана Лавриш, аспірантка Львівського Національного Університету імені Івана Франка, факультет журналістики.
